Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Таким чином, нечисленність експедиційного корпусу й перебування основних військових сил Литовської держави на південному кордоні вказує на те, що Сигізмунд І і литовська рада панів намагалася будь-що уникнути втягування своїх військ у серйозні бої з московітами, а отже, основну ставку робила на кримців. Не забули у Вільні й підстрахуватися на випадок, якщо кримці в останній момент спробують змінити напрямок свого походу з Московської держави на велике князівство Литовське. Хоча Сигізмунд І і обіцяв хану надіслати Халецького з упоминком, як тільки кримські посли прибудуть до Києва, проте не зробив цього. Таким чином, король давав зрозуміти Мехмед-Ґераю І, що гроші той отримає, тільки виконавши свої союзницькі зобов’язання. Та й сам упоминок під таким кутом зору мав вигляд цільової виплати за конкретно виконану роботу. Крім грошей, литовський уряд затримав у себе великого посла Овліяр-мурзу, відпустивши при цьому інших послів. Вартим уваги є той факт, що ідею затримання Овліяр-мурзи як заручника королю радили «деякі приятелі з Орди». Мехмед-Ґерай І вимагав від урядовців Литовського князівства відпустити його посла з упоминком, супроводжуючи це навіть погрозами вдатися до нападів (щоправда, марно).

Кримська армія, очолювана самим ханом, у середині липня 1521 р. вдало форсувала Оку і з’єдналася під Коломною з казанським військом Сахіб-Ґерая. Під загрозою захоплення опинилася столиця держави — Москва. Василій III, кинувши свій стольний град напризволяще, поїхав на північ. Мехмед-Ґерай І взяв із Москви чималий викуп і, що важливіше, на свою вимогу отримав грамоту від Василія III, в якій московський правитель зобов’язувався бути вічним данником хана, як його батько та пращури.

Задовольнившись цим, хан відступив спочатку до Рязані, а вже в першій половині серпня з величезною здобиччю повернувся до Криму. Що ж до дій експедиційного корпусу Остафія Дашковича, то тут головним джерелом є Сигізмунд Герберштейн, який, можливо, зі слів самого Дашковича, описав його дії в Московській державі. За повідомленням австрійського дипломата, литовські вояки набрали чималу здобич і намагалися за допомогою хитрощів захопити Рязань, але це їм не вдалося. Окрім того, Остафій виконував роль посередника в переговорах Мехмед-Ґерая І з керівником рязанського гарнізону — Іваном Хабаром.

Після відходу кримців до своїх улусів О. Дашкович зі своїми вояками спокійно повернувся на Київщину. У Вільні високо оцінили дії черкаського й канівського старости, наслідком чого стали щедрі нагороди й призначення його великим послом до Криму. Військова акція кримців була використана Литовським князівством для якнайшвидшого урегулювання відносин із Московською державою, а саме для оформлення перемир’я між цими державами. І хоча сама угода була підписана 25 грудня 1522 р., воєнні дії припинилися набагато раніше. Для Московської держави виникла серйозна проблема з боку династії Ґераїв у Казані. І ця проблема вимагала чималих напружень країни, оскільки дедалі загрозливішою ставала перспектива поширення влади Мехмед-Ґерая І вздовж величезного московського кордону від Сіверщини на півдні й до верхніх течій Волги на північному сході. А це, в свою чергу, фактично зводило нанівець успіхи ординської політики Івана III. Уже після походу кримців 1521 р. Василій III змушений був тримати на півдні численні військові контингенти, що, зрозуміло, робило неможливою активну політику в бік Великого князівства Литовського.

Для Литовської держави мир теж був конче необхідним. З одного боку, країна була вкрай виснажена 11-річною війною зі своїм східним сусідом та нападами степовиків. З іншого боку, у південно-східній Європі відбулася подія, яка могла різко змінити європейський баланс сил. 1521 р. османи розпочали проти Угорщини чергову війну з метою загарбання цієї країни. Королівство Польське й Литовське князівство занепокоїлися з цього приводу. По-перше, вони були союзниками угорців, а по-друге, успішний наступ турків серйозно загрожував їхнім кордонам. Про це повідомив 1521 р. Сигізмунд І раду панів Литовського князівства. Тоді ж, навесні, до Угорщини було відправлено 2500-й корпус на чолі з Яном Тарновським.

Не менше занепокоєння спричинило і стрімке розширення влади Ґераїв. Антимосковська політика Мехмед-Ґерая І, безумовно, відповідала політичному курсу Литви. Однак у Вільні розуміли, що Крим у будь-який момент міг повернути зброю на своїх союзників. До того ж цього домагався сюзерен Кримського ханату — Османська імперія. У цих умовах перед урядовцями й королем Великого князівства Литовського й Королівства Польського постало складне завдання — використати антагонізм між Кіркором і Стамбулом на свою користь з метою захисту власних земель і поширення політичного впливу Литовської держави у Північному Причорномор’ї, а Польщі — у Молдавії.

На початку 1522 р. до Криму відправилося велике посольство, очолюване Онікеєм Горностаєм і Остафієм Дашковичем. Посли везли річний упоминок та інші коштовності й хабарі Мехмед-Ґераю І та кримській знаті.