Panicoffski
- Автор: Кундер Ріо
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-114-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Panicoffski». Краткое содержание книги:
Латинські танці передбачають мінімум одягу, легкі рухи, легку музику, легкий секс. І от серед усього цього карнавалу до хлопця раптом приходить справжнє кохання.
Автор роману Ріо Кундер — насправді наш український поет Семен Либонь. Зараз він дійсно живе в Британії, і дійсно викладає сальсу. А про інші паралелі ми можемо тільки здогадуватися. Як фахівець, Семен твердить, що сальса — танець закоханих, у той час коли танго — це спогад про кохання. Спробуйте станцювати сальсу разом із героями Кундера-Либоня і зануритися в кохання у всіх його виявах — від легкого поверхневого аж до глибоко психологічного.
Перед вами один з рідкісних випадків, коли секс є не гарніром чи ілюстрацією, а головною темою, сюжетом та пружиною дійства. Секс — це танець. Танець — це кохання. Кохання — це сальса. Сальса — це секс. Коло замкнулося, і у вас немає виходу.
— А Нік?
— Я вчора повернулася й відразу з ним порвала. Він був дуже шокований, але я розповіла йому все про Леандра. Здається, він зрозумів. Спершу, правда, сказав щось на кшталт: «Ну от, тепер ти будеш з Освальдом». Я його насварила через це. Тому не хотіла, щоб він бачив мене з тобою вчора надто довго.
— То ти переїдеш від нього кудись?
— Так. Протягом тижня.
— Якщо хочеш, то я маю місце. Летісія якраз виїхала від мене. Каже, що їй зручніше бути ближче до університету. Видно, ми з тобою зовсім змучили її звуками «тропічного світу».
Фабі сумно усміхнулася:
— Ні, Освальдо, до тебе переїхати не можу, дякую. Ми винаймемо щось разом із Тасі з розрахунком ще на мою подругу Адріану, — вона приїздить на наступному тижні.
— To як тепер буде з нами? Тобою і мною?
— Не знаю, Освальдо. Не можу зрозуміти своїх почуттів. Мені тебе бракувало вдома. Я думала про тебе щодня. Я знаю, що так не мало б бути, але хочу тебе навіть тепер, у цю мить. Але знаю, що ми маємо витримати, бо це недобре.
— О’кей, не будемо, залишимося просто друзями. Хоча, — тут я сильно стис її руку, — я хочу тебе просто несамовито. От спробуй, — у десперації я притис її долоню до аґреґату, — бачиш, він чекав на тебе в такому стані весь час, поки тебе не було.
— Освальдо, мені подобається, що ось тепер, коли я пообіцяла Леандрові, я все-таки можу думати про тебе — иншого чоловіка, про секс із тобою, від якого навіть за наявности мого коханого я дістала б райську насолоду. Мене це збуджує. Навіть із ним я тепер вільна, я стала вільною завдяки тобі. Це ти зробив мене такою. Або, може, це в мене почалася якась мішанина в голові щодо сексу? Ти знаєш, я зовсім не сприймаю секс із тобою як щось грішне, незважаючи на Леандра. Для мене секс із тобою — це якесь ґрандіозне тілесне святкування найкращого, що є в житті. Ти мене розумієш?
— Звичайно, розумію, бо я сприймаю це так само. Щодо сексу я сенсуаліст, так би мовити.
— Що це?
— Етична доктрина, що, згідно з нею, чуття є єдиним критерієм, який визначає, що є добре. Мені добре, коли маю секс із тобою, а тому инші, якісь вигадані людиною моральні критерії добра мене не обходять. Фабі, їдьмо до «тропічного світу». Просто побудемо там разом. Я обіцяю тобі, — сексу сьогодні не буде. Побудемо наодинці, якщо хочеш, будемо цілуватися.
— Добре, їдьмо.
— Я викличу таксі.
У «тропічному світі» я роздяг свою милу. Ми довго, може годину, цілувалися, міцно притиснувшися одне до одного. Потім Фабі сказала: «Я хочу тебе, візьми мене, будь ласка». — «Ні Фабі, сьогодні нічого не буде. Я ж тобі обіцяв? Я не хочу бути брехуном і користати с твоєї слабкости. Подумай, як було б нині Леандрові, якби він нас бачив». Вона обхопила мені обличчя руками й довго самозабутньо обціловувала очі, губи, язика, вилизувала рота, зуби. Вона терлася об мене грудьми й лоскотала мене волоссям. На її очах стояли сльози. «Me fode, por favor!» — «Ні, моє кохання, ні». Вона й далі просила, «Якщо хочеш, кохана, я дам тобі оральнє задоволення». «О, так!» — і вона вперше дозволила мені піти туди. Вона була в такому екстазі, що все це закінчилося за кілька хвилин. «Освальдо, мені так добре, ти довів мене до нестерпного болю, я була готова де будь-чого, що ти хочеш. Дякую. Без тебе мені було несила там у Бразилії. Тепер я щаслива. З тобою я — вдома».
— Скажи, Освальдо, це добре, що він приїде? Я впевнена, ви будете друзями. Ми теж із тобою будемо найкращими друзями. Скоро ми перестанемо любитися. Не відразу, відразу не можна, але поступово. Потім ми влаштуємо свято прощання, щоб стати братом і сестрою. Правда?
— Правда, кицько. Але як ти собі уявляєш його приїзд? Практично як? Що він буде тут робити? Він має, як і ти, італійський пашпорт? Ні? То що тоді? Буде працювати нелеґально? Запишеться в студенти? Тоді хто за це платитиме? Ти? Працюватимеш за двох ти? А він буде витрачати твої гроші? Чи ти хочеш відразу з ним одружитися, аби дати йому статус? А що коли після цього все піде по-старому, а він уже сидітиме в тебе на голові? Ти подумала про це?
— Ні, Освальдо, про це ще не думала. Може, ти й маєш рацію. Але треба думати, шукати вихід. Ти ж мені допоможеш?
— Звичайно, допоможу. Як у нього з англійською?
— Не дуже.
— От бачиш… Звичайно, завжди можна знайти якісь напівфіктивні курси англійської і зареєструвати його. Це дасть йому право на працю. А гроші за курси він повернув би тобі, коли заробить. Якщо хочеш, я можу тобі позичити.
— Дякую, Освальдо. От бачиш, один вихід уже є.