Фірма

— Відсвяткуємо? — запитав він.

— Вдома обід готовий, вино охолоджується, — відповіла вона.

Тримаючись за руки, вони йшли поволі крізь натовп в напрямку вантажного транспортера.

Він ледь чутно заговорив.

— Ось що, нам треба поговорити, а вдома це зробити неможливо.

Вона сильніше стиснула Мітчу руку.

— О!

— Так, але розмова має бути довгою.

— Що сталося?

— Потім.

— І чому я вже хвилююся?

— Зберігай спокій і усміхайся. За нами наглядають.

Вона посміхнулася й повернула голову вправо.

— Хто, хто ж дивиться?

— Зараз поясню.

Раптом Мітч потягнув її вліво. Вони прорвалися крізь хвилі людського потоку й пірнули до затемненого людного бару. Тут було багато ділових людей, що пили пиво й дивилися телевізор. Тут пасажири очікували на свій рейс. Щойно звільнився невеликий круглий стіл, заставлений порожніми пивними келихами, вони примостилися за ним, спинами до стіни — щоб бачити і залу, і відвідувачів. Мітч вдивлявся у кожне обличчя.

— І довго ми тут пробудемо? — запитала вона.

— А що?

Вона висковзнула з лисячого хутра, згорнула шубку й акуратно її поклала на вільний стілець.

— А що саме ти хочеш побачити?

— Просто посидь, посміхаючись, гаразд? Вдай, ніби ти й справді за мною сумувала. Нумо, поцілуй мене. — Він чмокнув її в вуста, якийсь час вони дивилися одне одному в очі. Поцілував іще в щічку й повернувся до дверей. До столика кинувся офіціант і швидко навів лад. Вони замовили вина.

Еббі всміхалася до чоловіка.

— Як твоя поїздка?

— Нудьга. Заняття по вісім годин аж чотири дні підряд. Вже після першого дня не мав сил вийти з готелю. За тридцять годин вони намагалися втиснути курс за пів року.

— Побував на екскурсіях?

Він усміхнувся і мрійливо на неї поглянув.

— Я так за тобою сумував, Еббі, більше, ніж будь-коли в житті. Я тебе кохаю. Ти прекрасна. Хіба це радість: подорожувати без тебе і в готельному ліжку прокидатися без тебе? А ще маю тобі розповісти щось страшне.

Вона вже не всміхалася. Мітч поволі обвів поглядом залу. В барі, у дальньому кутку, було ще троє, емоційно спостерігали по телевізору за баскетбольною баталією між «Нікс» і «Лейкерс». Було шумно.

— Я тобі розповідатиму, та боюся, що в цьому барі хтось за нами слідкує. Почути нас вони не зможуть, але все одно побачать. Тож ти іноді всміхайся, хоч це буде й нелегко.

Принесли вино, і тоді Мітч розпочав свою оповідь. Він не втаїв нічого. Еббі лише раз обізвалася. Він розповідав про Ентоні Бендіні та старого Моролто, про те, що Натан Лок виріс у Чикаго, про Олівера Ламберта й народець на п’ятому поверсі. Схвильована Еббі відпивала ковточками вино й мужньо старалася вдавати люблячу дружину, яка так вже скучила за чоловіком, а тепер залюбки слухає його розповіді про минулий семінар з оподаткування. Вона спостерігала за людьми коло барної стійки, і знову потроху смакувала вино, часом і до Мітча всміхалася. А він все говорив про відмивання грошей і вбитих юристів. Від страху вона відчувала справжній біль. Дихала нерівно, швидко, та все ж слухала далі й грала свою роль.

Знову офіціант приніс вино; людей у барі поменшало. Поговоривши понад годину, насамкінець Мітч прошепотів:

— І Войлес додав, що зі мною за кілька тижнів вийде на зв’язок Тарранс, щоб дізнатися, чи згоден я з ними співпрацювати. Сказав «до побачення» і пішов.

— Це було у вівторок? — запитала вона.

— Так, першого ж дня.

— А що ти ще робив там весь час?

— Спав небагато, їв небагато, весь час ходив і мучився через головний біль.

— І в мене вже починається теж.

— Пробач мені, Еббі. Мені хотілося негайно летіти додому і про все тобі розповісти. Я там три дні ходив у стані шоку.

— А зараз я в стані шоку. Не можу в це повірити, Мітчу. Це схоже на нічне жахіття. Тільки набагато гірше.

— І це лише початок. ФБР налаштовані аж занадто серйозно. Чому б це самому Директорові зустрічатися зі мною, незначним юристом-початківцем із Мемфіса? Та ще в п’ятнадцятиградусний мороз, сидячи на бетонній лаві у парку? Дали завдання п’яти агентам у Мемфісі, трьом у Вашингтоні, і він сказав, що вони підуть на все, аби знищити фірму. Якщо я вирішу про все мовчати, ігнорувати те, про що дізнався, і далі гарно й віддано працювати на «Бендіні, Ламберт і Лок», одного разу вони з’являться, тримаючи в руках ордери на арешт і всіх пов’яжуть. Якщо я погоджуся на співробітництво, то нам із тобою доведеться посеред ночі тікати з Мемфіса одразу після того, як я закладу фірму федералам. Ми втечемо і поселимося в якому-небудь Буасі в штаті Айдахо, як містер і місіс Вілбур Гейтс. Грошей ми матимемо вдосталь, але доведеться працювати, щоб не викликати підозр. Мені зроблять пластичну операцію, і я буду водієм автовантажника на складі, а ти на неповний робочий день влаштуєшся у дитячий садок. Ми матимемо двох, може, трьох діток, щоночі молитимемося Богу про те, щоб люди, яких ми і в очі не бачили, тримали роти на замку й забули про нас. Щодня, щогодини ми вмиратимемо зі страху, що нас викриють.

— Оце так, Мітчу, просто чудово! — вона вже ледве стримувала сльози.