Після злучення тварина сумна

Того суботнього вечора напередодні Зелених свят вечірнє сонце, неухильно котячись за обрій, з усіх сил чіплялося за сосни і дуби мотовилівського лісу, аби підглянути хоч краєчком промінчика за тим, що відбувається у хаті старої Корженчихи, в якій тридцятип'ятирічний письменник-малорос відверто зваблював неповнолітню ровесницю української незалежності Наталку Гордієнко.

Спершу він зваблював її пивом і розмовами про справжню суть Шевченка — старого збоченця, алкоголіка-маразматика, посереднього художника та брехливого поета, а на сам кінець розказав історію про усіх чотирьох його наречених: і про п'ятнадцятирічну (майже така, як ти!) артистку Піунову, в яку він був закоханий, і про простих селянських баб Довгополенко і Полусмак, і про стару діву Тарнавську. І тільки після другої пляшки пива, що її заковтнула за тими розмовами мала Наталка, наважився таємничим шепотом розповісти про те, як Великий Кобзар хворів на «пагану хворобу», яку підчепив у публічному домі... А коли за тими всіма розповідями з напиранням на певні фізіологічні особливості чоловічого організму вона випила третю пляшку і взялася до четвертої, він наважився торкнутися її оголених колінок... Вона, здається, й нічого не помітила, сиділа собі, слухала, а він тим часом, вмостившись біля неї у розлогому фотелі і майже посадивши її собі на коліна, гарячими вустами шепотів прямо у вухо: «А ще, уявляєш, він любив малювати себе голим... їй-бо, якийсь ексгібіціоніст цей Шевченко! Уявляєш, є у нього такий малюнок, де він зовсім голий, мов той Аполлон, в якомусь ідіотському капелюсі з палицею у руках іде берегом моря... А яйця собі намалював просто гігантські, майже до колін!» — на тих словах він узяв вільну від пляшки Наталчину руку і поклав собі у міжніжжя, де під адідасівськими спортивними шортами дибився його статевий член... Уже так якось сталося, що його губи сповзли від Наталчиного вуха до вуст, і вони почали «зажиматися» і цілуватися, аж поки Лесь, дивно протяжливо замугикавши, не кінчив прямо у труси.

— Курити хочеться! — важко дихаючи прошепотіла Наталка, коли дядько Лесь відвалився від неї на спинку фотеля, якось дивно сопучи. — Вам що, погано?

— Ні, мені добре, мені дуже добре... Хочеш шоколадку?

— Ні, хочеться курити...

— На от, тримай цигарки, які ти замовляла, а я зараз прийду... Можеш курити прямо тут, попіл стряхуй у порожні пляшки...

Поки Наталка курила, Лесь нашвидкоруч поміняв спортивні шорти на спортивні штані і вже за пару хвилин знову вийшов на веранду з пляшкою вина у руках. Події розгорталися так, що і йому теж конче закортіло випити алкоголю... Адже дві порожні пляшки безалкогольної «Балтики», які він без задоволення вицмулив впродовж своїх «шевченківських лекцій», йшли в явному розрізі до тих подій, що відбувалися на веранді.

Сонце тим часом вже впало за небокрай, і над усім селом розлилися фіолетові сутінки. Завели своїх пісень статевозрілі цвіркуни, запурхали у шлюбному танку між деревами хуткі кажани, розриваючись від любовного шалу, в лісах закували зозулі, парувалися змії на болотах, жаби на ставу, парувалися комахи і жуки — уся навколишня біосфера була сповнена тією первісною, магічною еротикою, яка електризувала повітря бажанням зливатися у обіймах пристрасті.

— Я не буду вмикати світло, добре? — запитав Лесь, відкорковуючи пляшку і спостерігаючи, як у напівтемряві то спалахує, то знову гасне кінчик її цигарки.

— Еге ж, — озвалася вона, і в тому «еге ж» Лесь прочитав її згоду не тільки на темряву, а й на продовження того, що не було закінчено в розлогому фотелі.