Окопні історії: фронтовий щоденник

Ротація

Тижня два по тилах сєпарів каталися дві самохідні артилерійські установки. Техніки в москалів вистачає, але ця парочка на нашій ділянці примелькалася своєю активністю. Вони ніколи двічі не стріляли з однієї позиції, щодня змінювали місце дислокації і ховалися подалі від житлових масивів. Що найнеприємніше — САУ активно намагалися влучити у нашу «Ліру». За плечима бригади всього один гаубичний дивізіон, і той спокою не має. Передова нервується. Інформатори розводять руками: чули, як стріляють, але не видно звідкіля. Безпілотники штабу сектору видають нам лише статичну інформацію із запізненням, а тут потрібні точні оперативні координати. Своєї пташечки немає. У біноклі противника не видно. Артилеристи відчули відповідальність моменту й пообіцяли могорич тому клапану, який засіче вражин. Здали в пункт прийому брухту машину латунних гільз і налаштувалися на грандіозну гулянку. Але до могоричу справа не дійшла.

Опівдні на передові позиції сєпарів виїхали дві САУ, чотири танчики й кілька бех. І спокійненько, як у себе вдома на полігоні, почали обстрілювати наші клапани.

— Мужики, це ж ті самі САУ! Головне не випустити! — зраділи бандерівці.

Для міцно заритої в землю піхоти, озброєної безвідкатними гарматами, ПТУРами й мінометами, бронетехніка — звичайна ціль. Особливо, якщо ще й наші гаубиці активно насипають. Через двадцять хвилин бою один кацапський танчик зрозумів, що щось пішло не так, і втік. Інші три, обидві САУ і бехи, немилосердно кіптюжачи небо, ще кілька годин догоряли.

— А що це було? — дивувалися бандери.

— Наче і свята нема, а такі подарунки…

— У Горлівку прибуло велике поповнення з тренувальних таборів, — пояснили інформатори, — у них руки свербіли по укропах постріляти. Вирішили показати місцевим сєпарам, як треба воювати. Показали. Повоювали. Ще й доби на передовій не відбули, а ви їх уже ротірували.

— Чудово! Чекаємо новеньких!