Гаррі Поттер і таємна кімната

— Я завжди підозрював, що Салазар Слизерин був старим гидким маразматиком, — сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли після уроку вони штовхалися в багатолюдних коридорах, щоб швидше занести портфелі й піти вечеряти. — Але я не знав, що це він розпочав те безглуздя з приводу чистої крові. Я б не пішов до їхнього гуртожитку, навіть якби мені платили. Чесно вам кажу: якби Сортувальний капелюх намагався запхати мене у Слизерин, я б відразу сів на поїзд додому.

Герміона енергійно закивала головою, але Гаррі мовчав, бо тієї миті відчув як йому опустилося серце-Гаррі ніколи не розповідав Ронові й Герміоні, що Сортувальний капелюх намірявся віддати його с аме в Слизерин. Він надто виразно пам'ятав тихенький голосок, що говорив йому на вухо рік то-му, коли він надяг на голову капелюха: "Знаєш, ти можеш бути видатним, це все в твоїй голові, а Слизерин допоможе тобі здобути велич, тут годі сумніватися… "

Але Гаррі, вже знаючи, що зі Слизерину виходять темні чаклуни, розпачливо подумав: "Тільки не в Слизерин!" І капелюх сказав:

"Що ж, коли ти такий певний, нехай буде Ґрифіндор!"

Друзі пропихалися крізь юрбу, і тут повз них пройшов Колін Кріві.

— Честь, Гаррі!

— Привіт, Коліне! — автоматично відповів Гаррі.

— Гаррі! Гаррі! Один хлопець з мого класу казав, що ти…

Але Колін був такий маленький, що його відразу підхопив потік учнів, несучи до Великої зали; вони ще почули, як він пропищав: "До зустрічі, Гаррі!" — і зник.

— Що міг казати про тебе хлопець з його класу? — зацікавилася Герміона.

— Мабуть, що я — спадкоємець Слизерина, — відповів Гаррі, відчувши, що його серце впало ще нижче, бо раптом згадав, як під час обідньої перерви від нього втікав Джастін Фінч-Флечлі.

— Тут повірять у що завгодно, — скривився Рон. Юрба порідшала, й вони спокійно піднялися на наступний поверх.

— Ти справді думаєш, що існує Таємна кімнату? — запитав Рон Герміону.

— Не знаю, — спохмурніла вона. — Дамблдор не зміг вилікувати Місіс Норіс, тому я думаю, що на неї напало щось… ну… нелюдське.

Розмовляючи, вони завернули за ріг і опинилися наприкінці того самого коридору, де стався напад. Зупинилися й озирнулися. Все було так, як і тієї ночі, хіба що на скобі не висіла нерухома кицька, а під стіною з написом "Кімната відчинена" стояв стілець.

— Це тут чатує Філч, — пробурмотів Рон. Вони переглянулися. Коридор був порожній.

— Не зашкодить тут трохи понишпорити, — сказав Гаррі. Він скинув портфель, став навкарач-ки і почав повзати, шукаючи бодай якісь сліди.

— Щось підпалене! — сказав він. — Тут… і ось тут.

— Ходи-но глянь на це! — покликала Герміо-на. — Дивно!

Гаррі підвівся й підійшов до вікна поряд із написом на стіні. Герміона показувала на верхню шибку, де через маленьку тріщину в склі відчайдушно намагалися втекти десь зо два десятки павуків. Довга сріблиста павутинка гойдалася там, наче мотузка, якою вони поспішливо дряпалися, щоб вибратись надвір.

— Ви колись бачили, щоб павуки так поводилися? — здивувалася Герміона.