Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
Нарешті Дамблдор випростався.
— Вона не мертва, Арґусе, — стиха мовив він. Локарт, що саме перераховував убивства, яким він запобіг, зупинився на півслові.
— Не мертва? — задихнувся Філч, дивлячись на Місіс Норіс крізь пальці. — Але чому… чому вона така застигла й задубіла?
— Хтось паралізував її, — пояснив Дамблдор ("Ага! Я так і думав!", — вигукнув Локарт). — Але як, я не можу сказати.
— А ви його запитайте! — заверещав Філч, повертаючи до Гаррі своє прищаве й заплакане обличчя.
— Жоден другокласник не зміг би цього зробити, — рішуче заперечив Дамблдор. — Тут треба володіти чорною магією найвищого…
— Це він зробив, він! — бризкав слиною Філч, а його брезкле обличчя почервоніло. — Ви бачили, що він написав на стіні! Він знайшов… у моєму кабінеті… він знає, що я… що я, — Філчеве обличчя скривилося. — Він знає, що я сквиб! — нарешті видушив він.
— Я навіть не торкався Місіс Норіс! — голосно вигукнув Гаррі, відчуваючи незручність через те, що всі, навіть Локарти зі стін, втупилися в нього. — І я навіть не знаю, що таке сквиб.
— Дурниці! — гаркнув Філч. — Він бачив мого листа з "Чарами для чайників!"
— Дозвольте мені сказати, пане директоре, — почувся Снейпів голос, і лихі передчуття Гаррі тільки посилилися: він був певен, що жодне Снейпове слово не віщує йому добра.
— Можливо, Поттер та його друзі просто опинилися не в той час і не в тому місці, — почав той, криво посміхаючись, немов і сам сумнівався, — але ми маємо декілька підозрілих моментів. Чому вони взагалі потрапили до цього коридору? Чом не були на бенкеті з нагоди Гелловіну?
Гаррі, Рон і Герміона почали водночас розповідати про смертенини:
— …там були сотні привидів, вони підтвердять, що ми були серед них!
— Але чому ж ви після цього не пішли одразу на бенкет? — поцікавився Снейп, виблискуючи в сяйві свічок своїми чорними очима. — Чому піднялися сюди, до цього коридору?
Рон і Герміона глянули на Гаррі.
— Бо ми… ми… — промимрив Гаррі, чиє серце шалено закалатало: щось підказувало йому, що розповідь про те, як він побіг сюди за безтілесним голосом, якого ніхто більше не чув, звучатиме вкрай невірогідно, і тому промовив: — Бо ми втомилися й хотіли спати.
— Навіть не повечерявши? — здивувався Снейп, а на його кощавому обличчі зблиснула переможна посмішка. — А я й не думав, що привиди на своїх вечірках подають страви, їстівні для живих людей.
— Ми були не голодні! — голосно вигукнув Рон, щоб заглушити бурчання в животі.
Бридка Снейпова посмішка стала ще тріумфальнішою:
— Мені здається, пане директоре, що Поттер не каже нам усієї правди, — припустив він. — Було б непогано позбавити його певних привілеїв, аж Доки він буде готовий розповісти нам усе. Як на мене, його треба вивести зі складу ґрифіндорської команди з квідичу, якщо він такий нечесний.
— Слухай, Северусе, — втрутилася професорка Макґонеґел, — я не розумію, чому він не може грати у квідич? Цю кицьку ніхто не вдарив мітлою по голові. Немає жодних доказів, що Поттер зробив щось погане.
Дамблдор допитливо глянув на Гаррі. Погляд його мерехтливих ясно-блакитних очей пронизав Гаррі, наче рентгеном.
— Невинний, поки не доведено провини, Северусе, — рішуче сказав він.
Снейп був розлючений. Філч також.
— Мою кицю паралізовано! — вереснув він, вирячивши очі. — Когось-таки треба покарати!
— Ми вилікуємо її, Аргусе, — терпляче пояснив Дамблдор. — Мадам Спраут недавно зуміла дістати кілька мандрагор. Тільки-но вони дозріють, буде виготовлено зілля, щоб оживити Місіс Норіс.
— Я його приготую, — втрутився Локарт. — Я вже робив це сотні разів, я навіть уві сні можу виготовити порцію тонік-мандрагорівки.
— Перепрошую, — холодно урвав його Снейп, — але, здається, зілля в цій школі готую я.
На мить усі зніяковіли й замовкли.
— Можете йти, — звелів Дамблдор Гаррі, Ронові й Герміоні.
Вони швиденько вийшли, насилу стримуючись, аби не побігти. Піднявшись на поверх вище від Локартового кабінету, зайшли в порожній клас і тихенько зачинили за собою двері.
Гаррі примружився і глянув на своїх спохмурнілих приятелів.
— Думаєте, треба було сказати про той голос, що я чув?
— Ні, — не вагаючись, заперечив Рон. — Чути голоси, які ніхто інший не чує, — це погана ознака, навіть у світі чарівників.
Інтонація, з якою Рон вимовив ці слова, спонукала Гаррі запитати:
— Але ж ти мені віриш, правда?
— Звичайно, — відразу відповів Рон. — Але погодься, що це дивно.
— Знаю, що дивно, — кивнув Гаррі. — Усе це дуже дивно. Що то за напис на стіні? Кімнату відчинено… Що це може означати?