Незнайко на Місяці
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #3
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко на Місяці». Краткое содержание книги:
Роман-казка М. Носова «Незнайко на Місяці» є заключною частиною трилогії про пригоди казкового чоловічка Незнайка.
У 1970 році трилогія про пригоди Незнайка удостоєна Державної премії РРФСР ім. Н. К. Крупської.
— Шикуйся один за одним! Струнко! — репетував Дригль.
Упевнившись, що всі коротульки позлазили з полиць, він натиснув одну з кнопок, котрі були на стіні коридора біля дверей, і Незнайко одразу ж побачив, що всі полиці із стояками, на яких вони трималися, почали опускатися в чотирикутні отвори, що з'явились у підлозі. Не минуло й хвилини, як усе приміщення було звільнене від полиць, і в ньому лишилися лише голі коротульки. Як тільки полиці зникли, отвори в підлозі щільно закрилися внизу. Побачивши це, Дригль замкнув двері і натиснув ще одну кнопку. Одразу ж із круглих отворів, що були в стінах, в усі боки бризнули сильні струмені води. Рятуючись від струменів, голі коротульки кинулися врозтіч, але потоки води наздоганяли їх повсюди і збивали з ніг. Не встигав коротулька стати на ноги, як знову попадав під водяний струмінь і знову падав па підлогу. Бігаючи по всіх закутках і падаючи, коротульки терлися тілом об підлогу й стіни; стикаючись між собою, вони мимоволі доторкались один до одного і добре одмивалися.
Тюремне начальство влаштувало миття в самій каталажці, щоб не витрачати грошей на будівництво спеціальної умивальні, щоб не водити арештованих у лазню, бо це теж коштувало б грошей, до того ж хто-небудь із арештованих міг би при цьому втекти.
Поки коротульки проходили вищеописану водну процедуру, їхній одяг і полиці, на яких вони спали, проходили так звану санітарну обробку, тобто їх обкурювали спеціальними отруйними газами, від яких дохли блощиці й блохи та інші шкідливі комахи. Це, звичайно, робилося зовсім не тому, що поліція якось особливо піклувалася про арештованих коротульок. Поліції було байдуже — кусають арештованих блохи чи не кусають. Все діло було лише в тому, що як тільки в каталажці заводились блощиці чи блохи, вони розповзалися по всьому поліцейському управлінні й кусали самих поліцейських, а їм це не подобалось.
Коли водна процедура кінчилася, отвори в підлозі знову відкрилися, і полиці разом з продезинфікованим одягом піднялися нагору. Тремтячи від холоду, коротульки почали мерщій одягатися. Не встигли вони одягтись, як двері відчинилися, на порозі став Дригль. — Шикуйся! — закричав він.
Коротульки швидко вишикувалися в один ряд.
— Усі, кого назву, крок уперед! — скомандував Дригль і почав називати коротульок за списком. — Козлик, Босий, Антиквар, Москіт, Гримза, Віртуоз, Амба, Бісер, Болід, Незнайко…
Кожен названий одразу ж виходив на крок уперед. Незнайко почув своє ім'я і теж ступив крок уперед. У цей час хтось торкнув його за плече. Оглянувшись, Незнайко побачив Мигу, який подавав капелюха.
— Ось твій капелюх, Незнайку, — зашепотів Мига. — Я його навмисне від Стриги сховав. Візьми, а то ти, може, й не повернешся сюди. В капелюсі лист, — додав Мига й приклав палець до губів, застерігаючи, щоб Незнайко мовчав.
Закінчивши читати список, Дригль провів викликаних коротульок по коридору й заштовхав їх всіх у тісну кімнатку.
— Сидіть тут, і ніяких балачок! — наказав він.
Кімнатка, в якій опинилися приятелі, була зовсім порожня. В ній не було ніяких меблів. Єдине, що в ній було, це чотири голі стіни без вікон та двоє дверей, одні проти одних, як у шлюзокамері.
— Ну от! — пробурчав Козлик, оглянувшись навсібіч. — Сказав — сидіти, а на чому тут сидіти?
— А навіщо нас сюди привели? — спитав Незнайко.
— Мабуть, до судді,— відповів Москіт, який краще за інших знав порядки в поліцейському управлінні.
— А чого до судді? — поцікавився Незнайко.
На це питання Москіт не встиг відповісти, бо двері у стіні навпроти відчинилися, і Дригль, заглянувши в кімнату, сказав:
— Москіт, фіть-фіть!
Москіт не ждав повторення наказу і, не гаючись, вийшов з кімнати. Через якийсь час двері знову відчинились, і Дригль сказав:
— Гримза, фіть-фіть!
Далі все йшло в тому ж порядку:
— Амба, фіть-фіть!
— Бісер, фіть-фіть!
— Болід, фіть-фіть!
Не минуло й десяти хвилин, як у кімнаті осталися лише Незнайко та Козлик. Суддя, як видно, вершив свій суд швидко, без тяганини. Почувши, нарешті, своє ім'я, Незнайко вийшов за двері й опинився у великій похмурій кімнаті з сірими стінами. Прямо перед ним височів довгий стіл, за яким сидів на м'якому високому кріслі поліцейський. Він був одягнутий так само, як і інші поліцейські, тільки замість каски у нього на голові був довгий жовтий ковпак з оранжевими помпонами і з такою ж оранжевою волохатою китичкою на кінці.
Це й був суддя, про якого казав Незнайкові Москіт. Звали його суддя Брехль. Крім судді Брехля і поліцейського Дригля, в кімнаті був уже відомий нам поліцейський Мігль. Вій стояв поряд з кріслом, на якому поважно сидів Брехль, і тримав під пахвою кілька картонних папок з описом зовнішності злочинців і відбитками їхніх пальців.