Незнайко на Місяці

З того часу як Незнайко побував у Сонячному місті, минуло два з половиною роки. Для нас із вами це не так уже й багато, але для маленьких коротульок два з половиною роки — строк дуже великий. Наслухавшись розповідей Незнайка, Кнопочки та Бруднулі Пістрявенького, багато коротульок теж здійснили подорож у Сонячне місто, а коли повернулися — надумали й у себе дещо удосконалити. Квіткове місто змінилося відтоді так, що тепер його й не впізнаєш. У ньому з'явилося багато нових, великих і дуже гарних будинків. За проектом архітектора Вертиплященка на вулиці Дзвіночків споруджено навіть два будинки, що оберталися. Один п'ятиповерховий, баштового типу, із спіральним спуском і плавальним басейном довкола (спустившись по спіральному спуску, можна було пірнати прямо в воду), другий шестиповерховий, з балконами-гойдалками, парашутною вишкою і чортовим колесом на даху. На вулицях дуже багато автомобілів, спіралеходів, трубольотів, авіагідромотоколясок, гусеничних всюдиходів та інших різних машин.

І це ще не все, звичайно. Жителі Сонячного міста дізнались, що коротульки з Квіткового міста захопилися будівництвом, і прийшли їм на допомогу: помогли їм спорудити кілька так званих промислових підприємств. За проектом інженера Клепки була побудована велика фабрика одягу, яка випускала дуже багато найрізноманітнішого вбрання, починаючи з гумових ліфчиків і кінчаючи зимовими шубами з синтетичного волокна. Тепер уже нікому не доводилося корпіти з голкою, щоб пошити звичайнісінькі штани або піджак. На фабриці все робили за коротульок машини. Готову продукцію, як і в Сонячному місті, розвозили по магазинах, і там уже кожен брав те, що йому було потрібно. Всі турботи працівників фабрики зводились до того, щоб вигадувати нові фасони одягу й стежити, аби не вироблялося нічого такого, що не подобається публіці.

Усі були дуже задоволені. Єдиним, хто постраждав на цьому, був Пончик. Коли Пончик побачив, що тепер можна брати в магазині все, що може знадобитися, він не міг зрозуміти, навіщо йому оті костюми, що накопичилися в нього вдома. Всі костюми до того ж вийшли з моди, і їх все одно не можна було носити. Вибравши найтемнішу нічку, Пончик зв'язав їх у величезний клумак, виніс тишком з дому й утопив в Огірковій річці, а замість них наносив собі з магазинів нових костюмів. Скінчилося тим, що його кімната перетворилася на якийсь склад готового одягу. Костюми лежали у нього і в шафі, й на шафі, й на столі, й під столом, і на книжкових полицях, висіли на стінах, на бильцях стільців і навіть під стелею, на вірьовочках.

Від великої кількості шерстяних виробів у будинку розвелася міль, і щоб вона не поточила костюмів, Пончикові доводилося щоденно труїти її нафталіном, від якого в кімнаті стояв такий різкий запах, що незвиклого коротульку валило з ніг. Пончик і сам пропахнув наскрізь цим запаморочливим запахом, але так звик до нього, що навіть перестав помічати його. Для інших, одначе, цей запах був дуже помітний. Як тільки Пончик приходив до когось у гості, в господарів одразу ж паморочилася голова. Пончика вмить проганяли і якомога швидше відчиняли навстіж усі вікна й двері, щоб провітрити приміщення, інакше можна було знепритомніти або збожеволіти. З цієї ж причини Пончик не мав навіть змоги погратися з коротульками у дворі. Як тільки він виходив у двір, усі навколо починали плюватись і, затиснувши руками носи, кидалися тікати від нього в різні боки не оглядаючись. Ніхто не хотів з ним знатися. Нічого й казати, що Пончика це страшенно ображало, й довелося всі зайві костюми віднести на горище.

Проте головне було не це. Головне було те, що Знайко теж побував у Сонячному місті. Там він познайомився з ученими малюками Фуксією і Рибкою, які в той час готували свій другий політ на Місяць. Знайко теж пристав до них — разом будували космічну ракету, і, коли ракета була готова, він здійснив з Фуксією та Рибкою міжпланетну подорож. Прилетівши на Місяць, наші хоробрі мандрівники обстежили один невеличкий місячний кратер у районі місячного Моря Ясності, побували в печері, що знаходиться в центрі цього кратера, й провели спостереження над зміною сили тяжіння. На Місяці, як відомо, сила тяжіння значно менша, ніж на Землі, й тому спостереження над зміною сили тяжіння мають велике наукове значення. Пробувши на Місяці близько чотирьох годин, Знайко і його супутниці змушені були швиденько вирушити у зворотну путь, бо запаси повітря в них уже кінчались. Усі знають, що на Місяці повітря нема і, щоб не задихнутися, завжди треба брати з собою запас повітря. Згущеного, звісно.