Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
— Все це порожні слова, а не вагомі аргументи, — протестував представник «Ллойда».
— Щоб зробити висновок, ми беремо до уваги всі обставини, — мовив голова суду Морської палати. — Ми, звичайно, врахуємо передані нам знімки, а також аргументи обох сторін.
— Коли нарешті нам пощастило спустити човен на воду, — розповідав далі капітан, — я особисто визначив порядок, хто за ким залишатиме корабель. Першим зійшов у човен головний механік, аби перевірити, чи справний двигун і чи вистачить пального доплисти до Маврікію: попереду було понад вісімдесят морських миль.
— А що ви робили раніше?
— Стежити за станом рятувального човна — обов'язок другого помічника, — пояснив Боргуліс. — Він це робив щоденно, та коли човен стоїть на кораблі — це одне, а коли він спущений на воду й хилитається на хвилях — це зовсім інше. Пошкодити човен могли й під час спуску на воду. Коли головний механік дав мені знак, що все в порядку, почали спускатися в човен матроси: спочатку машинне відділення, потім палуба, боцман, помічники і я.
— Така велика була паніка, а кожен устиг забрати всі свої особисті речі, — докинув представник «Ллойда». — Я б хотів почути, як ви поясните цю суперечність. Ви також забрали свої особисті речі. Ми знаємо: кожен з вас висідав з човна нав'ючений, мов верблюд.
— Те, що людям пощастило врятувати свій скромний скарб, можна вважати заслугою капітана, — втрутився адвокат. — Це ще раз доводить, що після раптової паніки капітанові вдалося порятувати становище. Такий велет, як «Куретаке-Мару», не тоне одразу, мов вкинута у фонтан двадцятип'ятипенсова монетка. Люди мали час побігти до своїх кают і спакувати мізерні матроські пожитки.
— Саме так і було, — визнав капітан Боргуліс. — Особисто я не дбав про свої речі, бо керував рятунковими роботами. Мої речі прихопив стюард, який забіг у мою каюту. Звісно, узяв він не все — забув магнітофон і касети з музикою, а також електробритву…
— Давайте повернемось до бортового журналу, — наполягав на своєму представник страхової компанії. — Де він знаходився в момент катастрофи?
— На капітанському містку, разом із картами, де був накреслений курс корабля.
— Там і залишився?
— Так. Я тоді не думав про нього. Є тут, звісно, моя вина, але, на мою думку, головне — це врятувати людей.
— Інші документи ви, однак, забрали, зокрема паспорти всього екіпажу, службову документацію та корабельну касу. Як це могло статися?
— Коли більшість екіпажу була уже в човні, до мене підійшов перший помічник і запропонував заступити мене. «Подумайте про себе, капітане, — сказав він. — І про нас, щоб ми змогли видати людям бодай по кілька доларів на квиток». Тоді я згадав, що в моїй каюті зберігається біля сорока тисяч доларів, усі документи й паспорти членів екіпажу. Я побіг у каюту і все, що було в сейфі, висипав на ковдру. Потім зав'язав її і повернувся на палубу, де лишався тільки перший помічник. На канаті ми спустили цей скарб у човен, прийняв його головний механік. Потім з корабля зійшов мій помічник, а вже коли він був у човні, я наказав йому порахувати людей, щоб, бува, хтось не зостався на кораблі. Але всі були на місці, і я також зійшов з «Куретаке-Мару».
— Чому ви не встановили зв'язку з Маврікієм?
— Ми, тобто і я, і судновласник, повідомили порт, що маємо пошкоджену машину і пливемо до них. Коли корабель утратив управління, ми багато разів викликали Маврікій, проте так і не змогли зв'язатися з ним.
— А чому ви одразу не попросили буксир?
— Корабель плив далі. Швидкість, щоправда, зменшилась до кількох вузлів, але ми сподівалися, що якось дотягнемо до порту. Адже в момент катастрофи до острова було не більше вісімдесяти морських миль.
— З корабля ви не могли встановити зв'язок, а з човна вам це вдалося одразу, — не угамовувався представник.
— Цього я не можу пояснити. Я не фахівець у галузі радіозв'язку. Може, то було явище затухання радіохвиль, характерне для островів вулканічного походження, до яких належить також Маврікій. А може, їхня радіостанція була пошкоджена або біля неї нікого не було. Обов'язки радіотелеграфіста виконував другий помічник. Можливо, він це якось пояснить.
— Чому нема списку членів екіпажу? Слід і їх допитати.
— Не обов'язково звозити увесь екіпаж туди, де зареєстрований корабель, — запротестував адвокат. — Фірма, яка орендувала «Куретаке-Мару», владнала всі фінансові справи тих людей. Допомогла їм також виїхати з Маврікію, де вони не знайшли б ніякої праці. То адміністрація порту повинна була одразу після аварії вислухати членів екіпажу. Звичайно, лише в тому випадку, якби виникла якась підозра щодо перебігу катастрофи чи неправильно організованих рятункових робіт. Але оскільки цю акцію спостерігали з гідроплана й додаткова допомога не була потрібна, то, мабуть, портова адміністрація вирішила не заслуховувати матросів. Та й навіщо, коли на місці капітан і всі його помічники.