Коли дивишся в безодню
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Грани #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Коли дивишся в безодню». Краткое содержание книги:
Марк вивернув увесь вміст скрині на підлогу і спантеличено оглянув цю безладну колекцію.
— І що далі? — запитав він чи то в себе, чи то в сестри.
— Атож, — промовила Беатриса. — Чудернацький набір. Це більше скидається на здобич крадія-надомника. Одіж, посуд, шкури… Ой, Марку, лев!
Він здригнувся і швидко роззирнувся.
— Що? Де?
— Та ось же, в тебе під ногами. Лев’яча шкура.
— А-а… — Марк нахилився, підняв шкуру й розправив її. — Гм. Шкура як шкура, нічого особливого. Схоже, досить стара, але гарно збереглася.
Він посмикав жорстку гриву — волосся трималося міцно. Понюхав — пахло звичайною чиненою шкірою. Відразу було видно роботу справжнього майстра. Інша лев’яча шкура, з якою Маркові доводилося мати справу, належала хижакові, вбитому його батьком. Вичинили її поганенько, і через кілька років вона стала смердіти так, що довелося її позбутись, бо вже жодні чари не давали ради… Тут Марк нарешті збагнув, що мала на увазі сестра.
— Гадаєш, — запитав він у неї, — той хлопець з твого видіння говорив про цю шкуру?
— Ой, Марку, не знаю. Їй-Богу не знаю. Але сам подумай: у цій кімнаті явно є щось небезпечне для зомбі, і ми знаходимо тут лев’ячу шкуру. А старший хлопець сказав, щоб я довірилася силі лева. Зваж — не самому левові, а його силі.
— Тобто, ця шкура має якісь маґічні властивості?
— Можливо…
Раптом позаду почувся шум. Марк рвучко обернувся й побачив, що в розчинене вікно залазить чоловік у коричневих штанях і куртці, на лівому боці якої виднілася велика темна пляма. Чоловік мав роздуте й набрякле обличчя, з бридким зеленкуватим відтінком. Його тулуб було обмотано товстою мотузкою, яка тяглася вгору.
— МакҐреґор!!! — нажахано скрикнула Беатриса.
Марк тут-таки пожбурив у зомбі лев’ячу шкуру, щоб звільнити свої руки для меча. Шкура не долетіла до вікна і впала на підлогу, але цього виявилося досить, щоб МакҐреґор зіскочив з підвіконня — проте не в кімнату, а назовні. За якусь секунду за вікном промайнув кінець мотузки, а слідом пролетів другий зомбі, що страхував свого ватажка на верхній терасі вежі і від різкого ривка не втримав рівноваги.
Стискаючи в руках меч, Марк сторожко підступив до вікна і подивився вниз. Біля підніжжя вежі, серед руїн якогось примурку, ворушилися, намагаючись підвестися, дві постаті. Одному з зомбі врешті вдалося встати на ноги, проте, зробивши два невпевнені кроки, він знову впав.
— Мабуть, переломали собі всі кістки, — задоволено відзначив Марк. — Здорово я налякав покидька!
— Навряд чи зомбі здатні лякатися, — сказала Беатриса. — Думаю, його відштовхнула шкура.
Відвернувшись від вікна, Марк підняв з підлоги шкуру.
— І то правда, — погодився він. — Зомбі не люди, вони не знають страху… Гаразд, зараз перевіримо.
Марк кинув шкуру до дверей. Гупання миттю припинилося.
— Зомбі справді не можуть наблизитися до неї, — констатував він, зачекавши зо пів хвилини. — Отакої! Де ж це МакҐреґор запопав таку чудову річ? І навіщо вона йому знадобилася?
Марк підступив до шкури й опустився перед нею навпочіпки.
— Безумовно, це якийсь могутній маґічний артефакт… Ага, ось! — Він розпростав шкуру на підлозі і вказав на прикріплені до її передніх лап два міцні золоті ланцюжки із застібками. — Виходить, її слід надягати на себе, як плащ… Хоча я не певен, чи варто це робити. Те, що шкура небезпечна для зомбі, аж ніяк не означає, що вона безпечна для людей.
— Але ж мені ясно сказали довіритися силі лева, — заперечила сестра.
Марк узяв шкуру до рук, випростався й відійшов углиб кімнати. Невдовзі по цьому гупання в двері поновилося. Били вже не тілами, а чимось твердішим і гострішим, на зразок сокири. Посередині дверей утворилася ледь помітна подовжна розколина, яка з кожним ударом збільшувалася.
— Отже, так, — заговорив Марк. — За інших обставин ми могли б покласти цю шкуру перед дверима й зачекати, поки зомбі самі ґиґнуть. Оскільки їхні тіла вмерли ще передучора, то для цього знадобиться щонайбільше п’ять днів.
— Так довго ми не протримаємося, — зауважила Беатриса. — Не маємо ні їжі, ні води, а крім того, тут є ще вікно, яке треба постійно пильнувати — і вдень і вночі.
— До цього я й веду. Чекати ми не можемо ще й з тієї причини, що ризикуємо дочекатися ворогів, значно небезпечніших за зомбі. У кожному разі, що швидше ми впораємося з цією нежиттю, то краще. — Марк зітхнув. — І взагалі, ми не маємо вибору. Так чи інакше, нам доведеться скористатися шкурою.