Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки

Цікаво, що риторично запитуючи правобережців, за кого ті воюють — «за поганина проти християнина воюєте... за поганську і за лядську віру померти безвинно хочете», гетьман жодним чином не впадав у сум'яття від того, що кількома рядками перед тим, змальовуючи потужність відправлених їм на допомогу «милостивим паном» військ, захоплено говорив не лише про царських ратників на чолі з князем Ромодановським, але й про вояків «при калмицьких тайшах», зрозуміло, вже не акцентуючи увагу на їхній конфесійній належності[329].

Показовим є й те, що універсал було видано польською мовою, але датовано старим стилем, за юліанським календарем[330], і це мало бути ще одним маркером вірності Брюховецького православній Церкві.

Тим часом, поки Брюховецький вправлявся в епістолярному жанрі, в Москві про воєнні приготування Речі Посполитої, вочевидь, в цей час було вже добре відомо. Утім у відправленій гетьману 4 листопада 1663 р. царській «похвальній» грамоті з приводу здобуття Кременчука про цілком можливий похід Яна II Казимира на лівобережні терени не сказано ні слова. Лише як певне опосередковане свідчення тієї тривоги, що запанувала з цього приводу в Москві, та, відповідно, прагнення зміцнити позиції Брюховецького на Лівобережжі, можна сприймати оприлюднену в грамоті інформацію про негайний відпуск з Москви на батьківщину гетьманських послів генерального обозного Івана Цесарського і полковника Василя Дворецького, а також про відкликання з Переяслава стольника і воєводи князя Василя Богдановича Волконського, котрий «досады и частые пакости тебе (гетману) чинит и в ваш гетманский уряд вступается и иные многие неисправы чинит». Як на джерело інформації про ці самі «досады», «частые пакости» і «неисправы» у грамоті вказувався сам гетьман Брюховець-кий[331], але, як пам'ятаємо, буквально напередодні прохання щодо відкликання з України воєводи князя Василя Богдановича Волконського — аби не сталася між ним і гетьманом «якая поруха» — прохав царя й єпископ Мефодій[332].