Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки

І дійсно, ймовірно, відсутність серйозної військової допомоги з боку Москви, в поєднанні з кількалітніми внутрішніми чварами всередині лівобережного козацтва, породжували серед населення панічні настрої. Зокрема, російський лазутчик С. Носов, відправлений воєводою К. О. Хлоповим до Чернігова «для вестей», доповідав, що по всіх містах, якими він їхав з Чернігова до Гадяча, мешканці говорять не криючись, як тільки король з військом, переправившись на цей бік Дніпра, прийде в черкаські міста, то вони з містами королю хочуть покоритися, тому що великого государя ратних людей великих полків ніде вони не бачать, оберігати їх нікому[324].

Усе вказує на те, що панічні настрої на середину осені 1663 р. оволоділи і самим гетьманом Брюховецьким, котрий у конфіденційній розмові зі стольником Хлоповим бідкався про те, аби йому свої скарби, коней і худобу відіслати до Путивля — «а в черкаских де городех скарбу его и лошадям и животине для злых умыслов малороссийских жителей, чтоб которого города полскому королю не сдали, быть не мочно»[325]. Путивль ж, як пам'ятаємо, на той час входив уже до складу Російської держави.

Найбільше, на що спромігся за таких умов лівобережний гетьман, так це видати 31 жовтня 1663 р. з Гадяча універсал до «всієї старшини і черні, братії нашої милої, лицарського і посполитого люду, що живе у містах і селах по той бік Дніпра», закликавши їх «як єдиновірну і єдиноутробну братію... вигодувану правовірними персами тієї ж святої Східної Церкви, матері нашої, від Бога побажавши братського з'єднання...»[326].

Причому, хоч універсал і був адресований до «всієї старшини і черні», насправді ж Брюховецький апелював передовсім саме до черні з правого берега Дніпра, намагаючись розіграти карту соціальних протиріч у середовищі православного правобережного люду та закликаючи чернь не виконувати наказів їхніх «кровопивців старших». Зокрема гетьман наголошував на такому: «Бачимо ми те добре і ясно чуємо, що ви братія наша мила, чернь, на нас своїх рук піднімати не хочете, і не прагнете невинну братерську кров пити, але що до цієї внутрішньої війни вас примушують ваші кровопивці старші, які замисливши вольності козацькі знищити заради свого панства і шляхетства, короля ляхів і поганців татар затягнули, щоб Україну лядською і татарською шаблею викоренити, і як по цей, так і по той бік Дніпра, російську землю спустошити, і замість хвали Божої в церквах Божих, устами правовірних християн проголошеної, спустошені простори для диких тварин та рикаючих звірів залишити...»[327].

Змалювавши ось такі, апокаліптичні, картини можливого занепаду краю в результаті закликання поляків і татар на війну на «російську (!!) землю», Брюховецький просив правобережців відступитись і «від поганців, і від ляхів, які б були б раді, щоб жодного на світі русина і козака не було» та спільно з ним, «озброївшись Богом і його святою правдою, при військах від православного дідичного російського монарха, від його царської пресвітлої величності, пана нашого милостивого, нам на допомогу відправленим...» виступати[328].