Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
Менеджерові групи відлягло від серця і він полегшено зітхнув. Це означало, що сімнадцятий раз поспіль за час виступів на ударних інструментах гратиме робот і тому партія мідних тарілок прозвучить вчасно.
Субефірний простір аж гудів від переговорів між техніками сцени, що випробовували канали гучномовців, і саме ці звуки лунали на борту чорного корабля.
Його приголомшені пасажири лежали під задньою стіною кабіни і вслухалися в голоси, які звучали з гучномовців монітора.
— Чудово, дев’ятий канал ввімкнено, — сказав голос, — перевірка п’ятнадцятого каналу…
Кабіну корабля знову вщерть наповнило громоподібне торохтіння.
— Канал п’ятнадцятий у порядку, — відповів інший голос.
Втрутився третій голос.
— Чорний демонстраційний корабель зайняв вихідну позицію, — сказав він, — і виглядає він непогано. Уявляю собі, як красиво він занурюватиметься у сонце. Комп’ютер сцени на зв’язку?
Обізвався голос комп’ютера.
— На зв’язку, — сказав він.
— Візьми чорний корабель під свій контроль.
— Для чорного корабля запрограмована траєкторія на резервному комп’ютері.
— Перевірка двадцятого каналу.
Зафод підхопився на ноги, кинувся через кабіну і встиг вимкнути частоти на субефірному приймачі, перш ніж по них вдарив наступний голово-дробильний грім. Він стояв біля панелі і тремтів усім тілом.
— Що означає, - тихим, наляканим голосом запитала Тріліан, — занурюватися в Сонце?
— Це означає, - підказав Марвін, — що цей корабель повинен упасти на Сонце. Сонце… падати… Це ж так просто зрозуміти. А на що ви сподівалися, коли викрадали демонстраційний корабель Хотблека Дезіато?
— Звідкіля ти знаєш, — запитав Зафод тоном, від якого б перемерзли і снігові ящірки з Веги, — що це демонстраційний корабель Хотблека Дезіато?
— Дуже просто, — відповів Марвін, — це ж я ставив його на стоянку.
— То чому… ти… нічого… нам не сказав!
— Ви ж говорили, що вам потрібні пригоди і розваги, і карколомні витівки.
— Це жахливо, — зовсім без потреби сказав Артур посеред тиші, яка запанувала в кабіні.
— То ж то й воно, я ж вам говорив, — підтвердив Марвін.
На іншій частоті субефірний приймач вловив радіопередачу, і вона залунала в кабіні.
— …сьогодні пополудні якраз дуже хороша погода для концерту. Я стою перед сценою, — збрехав репортер, — посеред пустелі й тільки завдяки гіпербіноптичним окулярам можу охопити поглядом велетенську, аж до небокраю, аудиторію, яка зібралася навколо сцени. Позаду мене купи гучномовців височіють наче справжні скелі, а вгорі сяє сонце і навіть не підозрює, що незабаром впаде на нього. Екологічне лобі добре знає, що повинно впасти на Сонце, і ці люди твердять, що концерт викличе землетруси, припливи, урагани, завдасть непоправної шкоди атмосфері і усе таке інше, про що зазвичай розводяться екологи. Але щойно я отримав повідомлення, що представник «Небезпечної зони» зустрівся з екологами за обідом і усіх їх постріляв, отож уже ніщо не завадить…
Зафод вимкнув приймачі. Він повернувся до Форда.
— Знаєш, що я думаю? — запитав він.
— Гадаю, так, — відповів Форд.
— То скажи мені, що, по-твоєму, я думаю.
— По-моєму, ти думаєш, що пора забиратися з цього корабля.
— Здається, ти маєш рацію, — сказав Зафод.
— Здається мені, що і ти маєш рацію, — сказав Форд.
— Але як? — запитав Артур.
— Мовчи, — наказали Форд і Зафод в один голос, — не заважай нам думати.
— Отакої, - сказав Артур, — значить ми таки загинемо.
— Краще б тобі не згадувати про смерть, — сказав Форд.
Зараз варто було б пригадати ті гіпотези, які Форд сформулював після першої ж зустрічі з людськими істотами, щоб якось пояснити їхню дивну звичку постійно повторювати найочевидніші речі. Скажімо: «сьогодні хороша погода», або «ти дуже виріс», або й оце Артурове «он воно як, значить ми таки загинемо».
Його перша гіпотеза полягала у тому, що коли б людські істоти припинили свої вправи для губів, то в них позаростали б роти. Згодом, через кілька місяців спостережень, у нього з’явилася ще одна гіпотеза, яка виглядала так: «Якщо люди відмовляються від вправ для губів, то почнуть працювати їхні мізки».
А насправді оця друга теорія майже певно стосується народу бельсеребонів, які населяють планету Какрафун.
Колись бельсеребони викликали у навколишніх племен обурення і побоювання, оскільки ті були одними з найосвіченіших і найдосконаліших, і головне, наймиролюбніших цивілізацій Галактики.