Сніданок на снігу
- Автор: Днистровый Анатолий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-6539-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сніданок на снігу». Краткое содержание книги:
Ця спонтанна стінгазета «Чорне і біле», в якій кожен охочий за бажання міг стати автором — лише прикріпивши канцелярською кнопкою свій папірець із текстом, одразу припала до душі студентам. Після кожної лекції біля стінгазети був справжній бум: студенти просто товклися від цікавості, що ж протягом останніх кількох годин з’явилося новенького. Дописувачі, переважно анонімні, з велетенським ентузіазмом вхопилися за цю газету і щогодини її наповнювали своїми матеріалами. Після кожної лекції на ватмані виникали нові й нові папірці, пришпилені канцелярськими кнопками: одні поспіхом вирвані з блокнотів, інші охайно вирвані з зошитів чи конспектів. Жартівливі епіграми, записки на кшталт «Надю, я тебе люблю, але сьодні йду бухати в общагу на Ломоносова. Не переживай. Діма», різні оголошення, сонети та восьмивірші юних поетів-початківців, фейлетони і статті, вихоплені з класиків цитати і крилаті вислови — словом, усе це викликало справжній захват і на кожній перерві біля «Чорного і білого» юрмилася купа людей. На газету одразу звернули увагу викладачі: вони уважно читали повідомлення, прикріплені на ній, ретельно вишукували натяки, підтексти чи навіть згадки своїх імен, усміхалися й оповідали про жартівливі епіграми потім на своїх кафедрах. Найбільше їх цікавило — чиїх рук це були витівки, і висувалися різні версії, але більшість сходилася на тому, що це все Вася Долото.
Наступного дня про газету дізнався декан і його заступники, вони також прийшли подивитися на «вільну пресу», що так несподівано виникла буквально «нізвідки», виникла несанкціоновано і надто демократично. Декан пожартував, що наші студенти — талановиті у всьому, але дав доручення своєму заступнику контролювати процес і знімати небажані матеріали-папірці, щоб не було жодних непристойностей і нічого такого, за що по голівці можуть не погладити. Його заступник із розумінням кивнув головою і взявся ще ретельніше вивчати дописи. Високий, худий, мов швабра, він зігнувся, ніби шаховий кінь над ватманом, настромив окуляри на кінчик носа і взявся читати написи на папірцях.
Вася Долото, який постійно епатував викладачів і студентів своїми вибриками — чи то літературними вечорами, коли юні літератори виступали, обкладені пляшками молока на підлозі, чи то постановками спонтанних пантомім і п’єс буквально на вулиці, біля входу до факультету, чи фарбуванням свого волосся в сивий-сивий колір… словом, Вася Долото став справжньою знаменитістю, і на нього дивилися, як на чудо природи, однак були й такі, що засуджували і намагалися вести виховну роботу. Його неодноразово попереджували, щоб не розводив на факультеті «патлату бітломанію», і Вася час від часу затихав і його не було чути.
Декан викликав до себе старосту курсу, також поетку, як Вася, Марійку Шовкоступ, а також голову студентської комсомольської організації Володимира Ситого.
— Зізнавайтеся, чиїх рук справа? — посміхнувся декан і пильно подивився на них із-під густих чорних брів, сидячи за своїм столом.
Шовкоступ і Ситий сполохано перезирнулися, але Марійка, як чемна дівчина з райцентру, донька парторга спиртзаводу, забелькотіла наввипередки Володі:
— Це Долото! Це все він!
Ситий нерозбірливо пробубонів, що це він, і опустив голову.
— Я так і знав, — засміявся декан і відпустив їх.
Газета й далі висіла, однак із кожним днем епіграми ставали в’їдливішими і стосувалися переважно викладачів. Особливо студенти любили в цих жартівливих і саркастичних віршиках римувати прізвища викладачів, у яких збігалися закінчення: «Євсеєва задовбала Корнеєва» — всі відразу згадували стару дрібну бабусю-фронтовичку, завжди знервовану та сварливу, яка ходила коридорами та постукувала своєю паличкою, а також молодого асистента Льоню Корнеєва, який читав семінарські заняття після лекцій цієї бабусі, а вона постійно встромляла свого носа в його справи. Але діапазон тем про викладачів невдовзі почав змінюватися: з’являлися анонімні папірці про те, хто, коли і які бере хабарі, хто з викладачів є гульвісою та полюбляє студенток. Деякі подружні пари працювали на одному факультеті, й особливу увагу читачів почали привертати папірці з інтимними подробицями про подружню зраду. На перервах біля газети юрмився такий натовп студентів і викладачів, що пройти коридором іноді ставало неможливо.