Сніданок на снігу

— Ну ти ж розумієш, що я маю рацію? — поглянула на нього з любов’ю.

— Так, — усміхнувся він і поцілував її.

— Забудь про свої страхи, — прошепотіла вона.

— Так! До лампочки всі страхи! — вигукнув Рома.

Під вечір Рома потягнув його в паб, сказав, що на іншій базі зупинилися його колишні однокурсники, що такий рідкісний випадок треба відзначити, бо не бачився з ними майже десять років, а це такі друзяки — у вогонь і воду підуть. Дівчата залишилися самі, а вони пішли.

Данило й Рома нализалися з тими однокурсниками просто в драбадан, замовляючи пляшку за пляшкою. Потім вони поверталися і дійшли до моста через бурхливу гірську річку. Рома пішов новим мостом, який звели кілька років тому і по якому їздили машини та ходили люди, а Данило пішов на старий бетонний міст без перил, що знаходився паралельно метрів за двадцять від нового. Вони гукали один до одного, намагаючись перекричати шум гірської кам’янистої ріки. Данило горланив до Роми, що забобони — це справді повна туфта, що треба бути вищими за них, через ці кляті забобони він позбавив себе багатьох приємностей життя. Данило люрив із моста у ріку, а Рома кричав, що завтра можна буде покататися на конях, неподалік є спортивна база. Данило схвально махнув витягнутою рукою, бо давно мріяв покататися на коневі. І коли розвернувся, щоб піти, в темряві ненароком наступив на металеве пруття арматури, яке стирчало з покришеного від років бетону та зірвався. Він упав з висоти десяти метрів — праве коліно розтрощив об кінець рейки, вертикально забитої в камінний берег. Дикий біль був настільки нестерпний, що він безперервно кричав і скавулів.

Коли його везли в обласну лікарню й над ним в істериці билася Ксеня і постійно кричала, що це її провина, першою йому спала думка про свого прадіда Івана Гойцика і долину річки Ізонцо.