Чотири сезони
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9291-1
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чотири сезони». Краткое содержание книги:
До видання також увійшли повісті «Здібний учень», «Тіло» та «Метод дихання».
Переклад з англійської Олени Любенко
Більшість із них можна було відмести одразу ж. Там не було кам’яних стін. На інших були, але мій компас підказав, що вони виходили не на північ. Але ці «неправильні» стіни я все одно обійшов. Просто це було приємно. Під час цих вилазок я почувався по-справжньому вільним, у душі панував спокій. Якось однієї суботи мене супроводжував на прогулянці старий пес. Іншим разом я бачив охлялого після зими оленя.
А тоді настало двадцять третє квітня, день, якого я ніколи в житті не забуду, навіть якщо ще п’ятдесят вісім років проживу. У запашний суботній полудень я йшов дорогою, яку хлопчик, що рибалив на мосту, назвав мені Старою Ковальською. Із собою в коричневому пакеті «Фудвей» я прихопив перекус, тож підобідав, сидячи на камені край дороги. А поївши, закопав рештки, як мене вчив колись покійний тато, ще коли я був пуцьвірінком, не більшим за того малого рибалку, який назвав мені дорогу.
Близько другої години я підійшов до великого поля, що розкинулося ліворуч. На дальньому його кінці виднілася кам’яна стіна, і тяглася вона приблизно на північний захід. Я пошкандибав до неї, брьохаючи по мокрій землі, а там пішов уздовж. Десь у вітті дуба на мене сварилася білка.
Я пройшов уже три чверті шляху, і раптом мій погляд упав на той камінь. Помилки бути не могло. Чорне скло, гладеньке, мов шовк. Камінь, що дуже недоречно виглядав на сінокосі в штаті Мен. Довго-довго я дивився на нього, відчуваючи, що ще трохи — і розплачуся, хтозна-чому. Білка мене супроводжувала й так само без угаву тріщала. Серце тіпалося в грудях, мов скажене.
Коли я знову так-сяк опанував себе, то підійшов до каменя, присів коло нього навпочіпки (колінні суглоби вистрелили, мов та двоцівка) і поклав на нього руку. Камінь був справжній. Я підняв його не тому, що думав, буцімто під ним щось лежить. Із тим самим успіхом я міг піти собі й не дізнаватися, що під ним. І наміру забирати його з собою в мене не було — я не вважав, що маю на це право, бо він мені не належав. Було в мене відчуття, що забрати той камінь із поля означало найгіршу крадіжку. Ні, я підняв його лише для того, щоб на душі поліпшало, відчути його вагу і, напевно, довести собі, що він справжній, коли торкнусь шкірою його шовковистої текстури.
Довго ще потім я дивився на те, що виявилося під каменем. Мої очі це бачили, але мозок ніяк не наздоганяв, йому знадобився час. То був конверт, дбайливо загорнутий у поліетиленовий пакет, що захищав од вологи. На ньому чітким письмом Енді було виведено моє ім’я.
Я взяв конверт, а камінь поклав туди, де його лишив Енді, а перед тим — його друг.
Дорогий Реде,
Якщо ти це читаєш, значить, ти вийшов. Не знаю, у який спосіб, але вийшов. І якщо вже моя дорога привела тебе аж сюди, то, може, ти не відмовишся ще трохи пройти. Я ж думаю, ти пам’ятаєш назву містечка? Мені потрібна надійна людина, щоб допомогла запустити проект.
А поки що випий за мене — й обміркуй усе як слід. Я чекатиму на тебе. Пам’ятай, Реде, що надія — це добре, може, найліпше з усього, що є у світі, а коли щось є добрим, воно не вмирає. Я надіятимуся, що цей лист потрапить до твоїх рук і ти зможеш його прочитати.
Твій друг,
Пітер Стівенс
На полі я того листа не читав. Мене раптом пронизало жахом, потребою драпати звідтіля, поки ніхто не побачив. Жахом, що мене можуть заарештувати.
Я повернувся у свій номер і прочитав уже там, вдихаючи запахи старечої вечері, що підіймалися з першого поверху — «Біфароні», «Рисороні», «Нудлероні»[45]. Можете не сумніватися: те, що їдять на вечерю старі люди, які живуть на пенсію в Америці, майже напевно закінчується на «-роні».
Я розірвав конверт і прочитав листа. А потім опустив голову в руки й розплакався. Разом із листом у конверті лежало двадцять новісіньких банкнот по п’ятдесят доларів.
І ось я сиджу в готелі «Брюстер». Формально я знову втікач від правосуддя. Мій злочин — порушення умов УДЗ. Хоча навряд чи на злочинця з таким обвинуваченням розішлють орієнтування, думаю я… розмірковуючи, що робити далі.
У мене є цей рукопис. Є маленька валізка завбільшки з лікарський саквояж, там лежить усе, чим я володію. Є дев’ятнадцять п’ятдесяток, чотири десятки, п’ятірка, три одинички і дріб’язок в асортименті. Одну п’ятдесятку я розміняв, щоб купити цей блокнот і курива.
Розмірковую, що робити далі.
45
Марки консервованих обідів з різними наповнювачами — макарони з яловичиною, рис, локшина.