Чотири сезони
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9291-1
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чотири сезони». Краткое содержание книги:
До видання також увійшли повісті «Здібний учень», «Тіло» та «Метод дихання».
Переклад з англійської Олени Любенко
Напевно, отакі думки мордували йому душу. І якщо ця малоймовірна нагода все-таки йому випаде й вибратися вдасться, то чи зможе він потім роздобути цивільний одяг і непоміченим забратися подалі від околиць тюрми? А до всього — уявіть, що він виліз із труби, вибрався з Шоушенку до того, як здійняли тривогу, дійшов до Бакстона, перевертає потрібний камінь… а під ним — нічого нема? Не обов’язково це мусить бути щось видовищне: наприклад, прийти на потрібне поле й побачити, що на тому місці звели багатоповерхівку з квартирами або що на ньому розкинувся паркувальний майданчик супермаркета? Могло бути й так, що якийсь малий, якому подобалися камінці, помітив той шматок вулканічного скла, перевернув його, побачив ключ від банківської скриньки й забрав його разом із каменюкою додому — як сувеніри. Може, мисливець у листопаді перевернув камінь ногою, залишив ключ лежати просто неба, і його потягла до себе в дупло білка чи сорока, із любові до всього яскравого й блискучого. Може, одного року сталася повінь, зруйнувала стіну, змила ключ. Може — що завгодно.
Тож я думаю (хай це навіть пальцем у небо), що Енді просто на якийсь час паралізувало від нерішучості. Зрештою, якщо не робити ставку, програти не зможеш. А що йому було програвати, спитаєте ви? По-перше, свою бібліотеку. По-друге, отруйний спокій життя в казенному домі. Будь-який шанс у майбутньому пливти у своєму фарватері.
Але зрештою, він-таки на це наважився, зробив усе саме так, як я вам розказував. Він спробував… — й оба-на! Чи ж не грандіозний видовищний успіх на нього чекав? І не кажіть.
Та чи справді він утік, спитаєте ви? Що сталося опісля? Що сталося, коли він потрапив на ту луку й перевернув камінь… звісно, за умови, що камінь все ще лежав на місці?
Ту сцену я вам описати не можу, бо цей казенний чоловік досі сидить у казенному домі й очікує, що попереду в нього ще довгі й довгі роки.
Але скажу вам от що. Уже аж наприкінці літа сімдесят п’ятого, п’ятнадцятого вересня, якщо бути точним, я одержав листівку, яку відправили з крихітного містечка Макнарі, що в штаті Техас. Те містечко на американському боці кордону, просто навпроти Ель-Порвенір[44]. Той бік листівки, на якому пишуть, був порожній. Але я знав. У душі я знав, так само точно, як і те, що одного дня ми всі помремо.
Він перейшов кордон у Макнарі. Макнарі, штат Техас.
Ось і вся моя історія. Я й подумати не міг, що вона вийде така довга, коли її записати на папері, і займе стільки сторінок. Писати я почав одразу по тому, як отримав ту листівку, і от сьогодні, чотирнадцятого січня сімдесят шостого року, закругляюся. Три олівці списав до недогризків і цілий відривний блокнот паперу. Аркуші я никаю так, щоб ніхто не знайшов… хоча мало хто в змозі розібрати мою курячу базгранину.
А ще я б і не подумав, що, пишучи, можна підняти на поверхню стільки спогадів. Писати про себе — це наче тицьнути гіллячкою в прозору воду річки й зворохобити грязюку на дні.
«Але ж ти не про себе писав, — так і чую я чийсь голос із задніх рядів. — Ти писав про Енді Дюфрейна. А сам ти — ніхто, дрібна шістка у власній історії». Але, ви знаєте, це не так. Це все про мене, усе до останнього клятого слова. Енді був тією часткою мене, яку так і не змогли ув’язнити, часткою мене, яка тріумфуватиме, коли переді мною нарешті відчиняться тюремні ворота і я пройду у них у своєму дешевому костюмі з двадцятьма доларами заначки в кишені. Ця частка тішитиметься, попри те що решта мене буде стара, зломлена й перелякана. А Енді просто мав у собі більше тої частки, ніж я, і користався з неї ліпше.
Тут є ще такі, як я, ті, хто пам’ятає Енді. Ми дуже раді, що він пішов, але й трохи сумуємо. Деякі пташки просто не призначені для того, щоб сидіти в клітці, от і все. Їхнє пір’я занадто яскраве, пісні — занадто милозвучні й пронизливі. Тому або ти їх випускаєш, або, коли відчиниш клітку, щоб погодувати, вони знайдуть спосіб із неї випурхнути. І та частка твого єства, яка знає, що не треба було їх саджати під замок, радіє, та все одно, тепер, коли їх нема, твоє помешкання видається більш сірим і порожнім.
44
Муніципалітет у Мексиці, штат Ч’япас, з адміністративним центром у місті Ель-Порвенір-де-Веласко-Суарес.