Називай мене Мері...

— І?

— Маски-шоу в «Ольвії». Поліцейський спецпідрозділ в офісі «Яструба». Докази моєї непричетності до жодного зі злочинів. Як замісимо це тісто, у вашій квартирі приберемося разом.

Кобзар дивувався власній впевненості.

Схоже, вона перейшла на Віру.

— Не на ту вони нарвалися, — процідила. — Лякана-перелякана. Дзвоніть Еліс.

— Слухаюсь, бос.

— Не блазнюйте.

Кобзар набрав номер по пам’яті. Виклик пішов, відгукнулися після п’ятого, коли вже зібрався скидати. Голос грудний, та трохи задиханий, мовби дівчина поспішала:

— Так, — й відразу: — Хто це?

— Еліс?

На тому боці відповіли обережніше:

— Ми знайомі, мабуть. Раз знаєш, як мене називати.

Відразу на ти. Деякі висновки Олег уже міг зробити.

— Ні, Алісо Романівно. Особисто ми не знайомі. Ви ж Зайцева Аліса, правильно?

— Чекайте, — перескочила на ви. — Ви мене знаєте, я вас ні.

— База даних фонду «Ольвія». Там прізвище, ім’я, по батькові, контактний телефон.

— Ми ж наче домовилися. Чи щось помінялося?

Кобзар глянув на Віру, прочитав питання в її очах, хитнув головою.

— У нас із вами, Еліс, спільна знайома є. Тобто, була. Мері, Маша Запорожець.

— До побачення.

— Чекай! — гаркнув Олег, тепер уже сам тикаючи. — Не клади трубку, слухай мене уважно. Лишайся, де сидиш. Кажи адресу. Ми зараз приїдемо по тебе. Так розумію, ти в курсі, що сталося з Мері. Не хочеш повторити її долю — дочекайся нас.

Блефував. Бив навпомацки, намагався водночас намацати больову точку, налякати, зацікавити, знайти правильний підхід, дотиснути, як давно колись діяв на допитах.

— Я вже зібралася, — почув у відповідь. — Нам терміново сказали їхати до офісу.

— До якого?

— Так «Ольвія» ж! Робота за кордоном, документи оформляли, — тепер Еліс пояснювала, мов нетямущій дитині. — Казали, ще тиждень чекати. Тут наче в лісі щось здохло, негайно веліли пакуватися.

— Кому?

— Так нам же, дівчатам! Якщо ви знали Мері, повинні й про це все знати! Я сама захотіла, ясно вам? То Мері дурню впорола, знайшла пригоду на свою жопу! — схоже, на тому боці назрівала істерика. — Не знаю більше нічого й знати не хочу! Поїду звідси нафіг, набридло все, дістало!

— Телефон не вимикай! — вигукнув Олег.

— Ідіть ви всі лісом!

Короткі гудки.

— Що? — швидко спитала Віра.

— Манера розмови, — Кобзар говорив до неї, але думками вже літав деінде. — Зуб даю, вам доводилося по роду служби, як і мені, бесідувати з повіями. Особливий тип, стиль спілкування ні з чим не сплутаєш.

— Згодна. Тепер поясніть.

— Ризикую помилитися, тільки наша незнайомка Еліс — із них, тих самих, — коліщатка в голові крутилися шалено, ніби їх тільки-но щедро змастили. — У базі даних «Ольвії» переважно дівчата привабливої зовнішності. Не більшість, всі вони біженки, переселенки, без роботи й даху над головою. В них ніц немає за душею. Все, що могли, втратили. Яку пропозицію в подібних ситуаціях отримують найчастіше?

— Не може бути, — Віра кліпнула очима. — Навряд усе так просто. «Ольвія» вербує повій?

— Це можна легко перевірити. Групу дівчат мали везти на якусь роботу за кордон трохи пізніше. Раптом дали команду збиратися негайно, в авральному порядку, — Кобзар нервово потер руки. — Зранку ви провели свою розвідку боєм. У відповідь до вас навідалися незвані гості. Надибали ноутбук. Легко зайшли, пароль простий, зламати просто. Глянули, чим ми з вами цікавилися дві останні доби. Забили тривогу.

Вона знову взялася за телефон.

— Що хочете робити?

— Те, що збиралася. Дзвоню в поліцію, ставлю всіх на вуха.

Олег ступив упритул, стиснув Вірі руку.

— Стріляти треба в «десятку». Бажано не холостими. Робіть, що мусите. Тільки я спробую затримати конвой. Інакше вислизнуть, вирвуться далеко. Не знатимемо, кого й де шукати. Віро, дівчат не повинні вивезти далеко. Це свідки.

— Боляче, — наморщилася, він послабив тиск. — Розумієте, як все виглядає? Чоловік, оголошений в розшук, затримує групу людей і заявляє, що їх везуть у сексуальне рабство. А слідча, котра веде справу про серійні вбивства, дізнається про це від нього приватно. Розрив мозку.

— Усе складніше, — Олег пустив її. — Схоже, дівчата знають, куди й для чого їдуть. Еліс ляпнула — на те її добра воля. Складу злочину можна й не знайти отак відразу.

— Тим більше.

— Тим важче, Віро. Поліція не має підстав перешкоджати дівчатам і тим, хто супроводжує їх, мандрувати за кордон. Все оформлено чікі-пікі, даю гарантію.

— Коли так... смисл нашої розмови?

— Кажу ж вам: поліція не має жодних підстав. Я — маю. Хто поза законом, має право на все, — Кобзар не стримався, підморгнув. — Гірше мені не стане. Вліземо, закрутимо, там розберемося. Один хрін мені набридло нелегальне становище. Якщо вже став партизаном, треба ж починати війну у відповідь.