Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
Вони сиділи поряд на валунах, зіпершись на скелю. Севілла обіймав рукою Арлеттині плечі. Їхні обличчя були так близько одне від одного, що й шум морського прибою не перешкоджав їм розмовляти.
— Говорила Меггі тобі щось про Боба? — спитала Арлетта.
— Ти маєш на увазі труднощі щодо призначення дати її весілля, — зітхнув Севілла. — Вже п’ять років я чую це. «Бенефіціант» міняється, й все. Одним з них був і я. Джеймс Дін також.
— Подумати б тільки, — мовила Арлетта, — Меггі так добре знала Джеймса Діна. Це мене завжди дивувало.
Севілла засміявся.
— Торік я мав нагоду проїздити через Денвер. Можу тебе запевнити, що Денвер у Колорадо існує. Карти Сполучених Штатів не брешуть. Є і тітка Агата, я довго розмовляв з нею, є й старий шкіряний фотель. Я бачив його, навіть сидів у ньому. Але на цьому правда й кінчається.
— Не може бути! — крикнула Арлетта.
Севілла похитав головою.
— Солодкий сон, не більше. Бідолаха Меггі, вона страшна проблема, настільки страшна, що ніхто нею не цікавиться, — проблема невродливої дівчини. А невродлива дівчина, виходить, так бажає, як ніхто інший, щоб чоловік узяв її в свої обійми.
Промовчали. Згодом Арлетта сказала:
— Я хотіла розповісти тобі не про її заручини, а про один інцидент. Меггі обіцяла розповісти тобі про нього.
Позавчора, увійшовши до її кабінету під час сніданку, я застала там Боба, який гортав папери. Він зблід, а по хвилі сказав мені, що то Меггі послала його по її ножиці. Зрозуміло, то була неправда. Я негайно все з’ясувала в Меггі.
Севілла насупився.
— Меггі мені нічого не сказала. До речі, вона й не могла б мені нічого нового сказати, — провадив Севілла. — Я розгадав роль Боба ще в неділю 15 травня. Того дня, якщо ти пам’ятаєш, усі ми, за винятком сторожів, полишили лабораторію й пішли на пікнік. Я сказав сторожам, що, коли нас не буде, вони мають прийняти двох «електриків».
— Двох електриків? — перепитала Арлетта.
Севілла кивнув головою.
— Я розумію, це нагадує низькопробний фільм про шпигунство. Такий безглуздий, як про Флінта, або ж такий поганенький, як про Джеймса Бонда. На жаль, люба Арлетто, це правда. Джеймсбондизм стає нашим повсякденним життям. Ці експерти встановили, що всі електропровідники в усіх кімнатах лабораторії дублювалися крихітним, ледь помітним спорядженням, яке записувало наші розмови на магнітофоні, схованому за перегородкою біля ліжка Боба.
— Жахливо! — обурилася Арлетта. — Це набагато серйозніше, ніж я думала.
— Будь певна, — зауважив Севілла, — Боб не російський шпигун. Він щирий американець. І через свій патріотизм погодився стати інформатором для містера Сі.
— Для містера Сі? Але ж «електрики»? — перепитала Арлетта отетерівши.
— Назвемо їх «голубими», а друзів містера Сі — «зеленими», — мовив Севілла. — Я запитую себе, — озирнувшись навколо, говорив він далі, — чи можу довіряти камінню, на якому ми сидимо. Я підозрюю, що невидимі мікрофони стоять усюди.
– І ти смієшся з цього? — спитала Арлетта.
— Далебі, я б збожеволів, якщо б не сприймав це, як фарс. Гаразд, слухай далі. «Голубі» не займали причандалля «зелених», аби й надалі міг виконувати свою роль Боб. Вони приладнали ще таке ж причандалля, дроти від якого йдуть до мого кабінету. А я з свого боку дааю передавати «голубим» те, що Боб передає «зеленим».
— Яке диво! — вигукнула Арлетта. — В мене складається враження, що я живу в божевільному світі.
— Однак усе дуже просто, — озвався Севілла. — За нами наглядають, мов конкуренти, дві служби, що вишпиговують одна одну.
— Безглуздя! — промовила Арлетта. — Навіщо їм оця конкуренція?
Севілла усміхнувся.
— Наскільки я розумію, вічна конкуренція — золоте правило кожного, шпигунства. В країні завжди діє не одна таємна поліція, їх безліч. Іноді навіть всередині кожної поліції є клани, що воюють між собою. Поліції, мов ті гадюки, переплівшись між собою, кусають себе за хвоста.
Арлетта притулила голову до його плеча.
— Любий, не знаю, чи ти маєш слушність розповідати мені все це. Може, я підступна шпигунка, що працює на користь СРСР.
— Можу тебе запевнити, — сказав Севілла, — що «голубі» навели довідки про тебе, як, до речі, й про мене, причому до найдрібніших деталей. У результаті вони склали по дві біографії, старанно вивчили їх. Не відаю чому, але вони поки що не розповідали мені твоєї біографії.