Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Іншалла, Мадонно, іншалла - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Іншалла, Мадонно, іншалла

Электронная книга - «Іншалла, Мадонно, іншалла». Краткое содержание книги:

«Іншалла, Мадонно, іншалла» — захоплива книжка відомого боснійського і хорватського письменника і журналіста Міленко Єрґовича. Автор пропонує читачеві майстерні «прозові ремікси» шістнадцяти боснійських севдалінок — традиційних меланхолійних, драматичних пісень — і трьох далматинських пісень, севдалінкам співзвучних. У цій достеменно боснійській книжці зустрічаються Захід і Схід, християнство й іслам, Османи й Габсбурги, стара й нова Югославія, араби і євреї, мешканці гірських сіл і портових міст, чорношкірі й білошкірі, вбивці та їхні жертви, невинно й заслужено засуджені на смерть, психопати й герої, викинуті на узбіччя життя. Ця книжка, як і боснійська севдалінка, по-справжньому глибоко переживається. Відчувати її — це плакати, коли тобі добре, носити під лопаткою вічний маленький біль, тужити за недосяжним і знати, що життя завжди триватиме — жорстоке, несподіване й прекрасне.
1 ... 44 45 46 47 48 49 50 51 52 ... 182
Перейти на страницу:

А тоді мене ніби громом ударило, коли прийшла депеша про виконання смертного вироку Салкові Османовичу. Та як же це, матері твоїй сторч, якщо Старий ще не повернувся з Вашингтона? Оце, Орхане, маєш.

Ну, коли так, пішов я до лікаря відкрити лікарняний. Два місяці на лікарняному, а далі пенсія. Ходив од лікаря до лікаря, скаржився на легені й нирки, тричі мені робили електрокардіограму, я вмовляв, пхав у руку блакитні конверти, але дарма. Або ж лікарська братія за одну ніч зробилася чесною, або доля вхопила мене за горло і не відпускала. Не знаю, що то було, але мені не дали лікарняного, так само як Салкові не дали помилування. Бог зробив так, щоб ми подивилися в очі один одному.

Що я побачив у тих очах? Тепер, коли я на пенсії, і ні за що більше не відповідаю, і ніхто мене ні про що не питає, зі спокійною душею можу сказати: побачив невинну людину. Кожному своєму клієнтові я дивився в очі, окрім тих нещасних, що осліпли від страху, і бачив там усяке. Я не робив би цього, якби не мусив, а мусив — бо без цього ми не люди і немає між нами ніякої правди. Якщо в очі не дивитися. Без цього мені здавалося б, що це я суджу і вбиваю, а я так не можу.

Я бачив тугу, бачив каяття, бачив тих, що вбили раз, але нізащо не вбили би знову, бачив тих, які вбили раз і охоче повторили б убивство, бачив людей у відчаї, людей, які не розуміли, що скоїли, і тих, які не знали, що заподіють їм, але дітьми своїми присягаюся: до Салка Омановича я жодного разу не дивився в очі невинній людині. Я вхопив його за плечі, але він стояв спокійно, ніби чекав своєї черги в голярні. Я сидів поруч із ним у тюремному фургоні і слухав, як він дихає. Наче дівчинка, як моя Белькіса, коли розв’язує задачку з математики, — так дихав той чоловік. Звісно, хтось скаже, що Орхан верзе дурниці, але після того, як стільки разів слухав у темряві дихання засуджених на смерть, уже все про це знаєш. Я злякався його дихання.

У той момент водій увімкнув радіо. На стадіоні Ґрбавіца саме починався матч «Жельо»—«Гайдук»[71]. Я думав: не слухай цього, синку, бо ж думатимеш, що живим не дочекаєшся другого тайму. Але Салко заговорив:

— Мірко Каменяшевич. Він найкращий.

— Так, але є ще один коментатор із Заґреба, він теж добрий.

— Мій батько цього найбільше любив.

— А за кого вболівав?

— За «Жельо».

— І я за «Жельо».

Ось і все, про що ми з ним у житті поговорили. Пізніше було вже не до розмов. Салко Османович не затремтів і не впісявся зі страху. А один із розстрільної команди вистрілив йому в голову. Ех, якби ж я знав, хто то був, він би державної служби довіку вже не бачив. Але звідки було мені знати.

Тепер от сиджу перед будинком, дивлюся, як люди ходять вулицею, і часом здається мені, що впізнаю знайоме обличчя, коли людина вже зникає за рогом пекарні. Трапляється, що це й справді хтось знайомий, але частіше просто здається. Одного разу я отак побачив покійного брата Рахмана, і хотів був гукнути його, коли згадав, що він уже сімнадцять років як мертвий. Таке буває, коли забагато дивишся на людей, а я на них за життя не надивився, тож надолужую зараз. І завжди, коли перед пекарнею проходить перший з уже померлих, я кажу собі, що на сьогодні досить розглядин, і йду поратися в садку. Садок у мене доглянутий, нема в Сараєві ліпшого. Жінка мені каже, що я мусив бути садівником. Авжеж, я мусив бути усім, чим не був.

Сьогодні біля пекарні пройшов Салко. Я знав, що це не він, але все одно покликав його. Про всяк випадок, бо ж різні дива на світі бувають, дасть Бог, і на мою долю одне випаде. Потім я пішов у свій садок і трохи копав землю, а трохи дивився на місто під ногами. Якби ж мені все забути — я б народився заново.

вернуться

71

«Жельо» — «Желєзнічар» («Залізничник»), культовий сараєвський футбольний клуб, заснований 1921 року. «Гайдук» — хорватський футбольний клуб зі Спліта, заснований 1911-го.

1 ... 44 45 46 47 48 49 50 51 52 ... 182
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)