Дім у Бейтінг Голлов
- Автор: Махно Василь
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-162-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім у Бейтінг Голлов». Краткое содержание книги:
Толік, якого я побачив, повертаючись із пляшкою молока і батоном, стояв при кінці вулиці, на перехресті біля готелю «Дністер». «Давно тебе не бачив», - сказав він. «їздив до діда». «А я думав, що ви поміняли кватиру». «Нє, ми далі тут». «А ми будемо переїжджати. Нам дали нову - в будинку на горі міста, біля Воєнторгу. Тато і мама тішаться, а мені там не подобається». Толиків тато - прапорщик. «Підем курнем?». Я заніс молоко, батон і вибіг до Толика. Ми знову прийшли до Серету, але в наших бузинових кущах сиділи чоловіки і грубими голосами про щось сперечалися. «Напилися вже», - сказав Толік. І нам довелося відійти вгору, подалі від копичинецького моста. Толік, який був на три роки старший за мене, курив хвацько і зі знанням справи. Я й далі боявся курити в затяжку. Дим, що пропікав мені язик і піднебіння тримав у роті. «А ти молодець, приніс гроші, не побоявся», -хвалив мене Толік. Він ліг на спину, випроставшись на траві, й дивився на небо. Я зробив так само. Ми лежали і розгадували обриси хмар, які висіли над Серетом. Лежали і курили, кожен по своєму, не помітивши, як до нас підійшла корова і лизнула Толика в голову. Він скочив і від несподіванки подався назад. Я теж устав, і ми побачили старого, який зі стільчиком ішов за коровою. Старий, видно, заснув і корова, розплутавшись, пішла берегом і натрапила на нас. У далечині прогудів товарний потяг. Ми з Толиком повернулися до Ринку і розійшлись у різні боки.
На кухні сиділи пані Ядзя, Стась у зеленому костюмі й мама. Вони про щось балакали. Мама сказала, що вечеря у нашій кімнаті на столику, який Стась приніс із пошти. Облущений столик вирішили викинути. Але Стась забрав собі. Знайомий столяр зміцнив ніжки і покрив його темним лаком. Розмова на кухні переривалася Стасевим покашлюванням, кипінням чайника і маминим зітханням. Я зрозумів, що мама ходила до якоїсь Любки і що тато з нею спутався. І що до нас він не повернеться, хоча маму вже приписали і вона почала працювати в школі на групі продовженого дня. Тепер ми з мамою могли платити за кватиру самі.
Тато й справді тиждень не з’являвся. Мама була в школі, а я, вештаючись вулицями, запримітив його газон. Тато їхав згори міста, певно, від Любчиної чайної. Він повернув направо біля годинникової вежі. Я щодуху побіг до нашого будинку і став з боку торгових рядів. Кухонне вікно пані Ядзі було відчинене. Я чув, що вона про щось говорила з татом. Нарешті він вийшов із під'їзду. В руках тримав свій великий армійський чемодан, у якому були його сорочки, дві пари штанів і шлюбний костюм коричневого кольору, перешитий із дідового. На шлюбній світлині - тато у цьому перешитому костюмі, а мама у вельоні. З ними також гуска, яку фотограф, видко, що був вже п’яний, чомусь не прогнав. Я бачив, як тато скрадався, наче злодій, не знаючи, куди подітися з тим чемоданом. Нарешті зайшов з боку шоферських дверей кабіни, став на підніжку і, піднявши чемодан обома руками, поставив його на кузов. Я чув як він траснув дверима, як завів мотор і як рушив. Якщо мама мене питатиме, я нічого їй не розкажу. Пані Ядзя і так усе переповість.
Я сидів за відремонтованим столиком і вечеряв паніядзеним шницлем із мнєцканою бараболею, запиваючи компотом з уприн. Мама прийшла зі школи. З порога пані Ядзя сказала, що тато забрав чемодан і, певно, пішов до Любки. «Може, то й краще», - спокійно і стримано відповіла їй мама. Увійшовши до нашої кімнати, не скидаючи мештів, упала на ліжко. Від жалю за мамою шницель застряг мені в горлі. «Мам», - спробував я відволікти її. «Завтра підемо з тобою подавати на розлучення», - усміхнулася вона вперше за ці тижні напруження, яке впало на нас.