Кохати або помститися
- Автор: Кирик Тетяна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Кохати або помститися». Краткое содержание книги:
Таїсія виросла в релігійній сім'ї, але через деякі сімейні обставини змушена поїхати у велике місто на пошуки роботи. Її наївність, доброта та готовність завжди прийти на допомогу сподобались бізнесмену та олігарху Ігорю Бжезовському, в якого владні структури відібрали часточку його бізнесу. Бажання помститися усім цим людям та на майбутнє тримати всіх своїх бізнес-партнерів на короткому ланцюжку приводять його до думки, що йому потрібно всього на всього мати на них достойний компромат. Певні обставини зводять Таїсію та Ігоря разом. Таїсія погоджується працювати на чоловіка. Твір показує, як ця їхня співпраця переростає у кохання. Та як головна героїня через своє релігійне минуле страждає від докорів сумління та не може визначитися як їй діяти. А також показує конфлікт у душі головного героя, який не може обрати, що для нього важливіше — його мета чи почуття, що з'являються у стосунках з Таїсією. Весь цей час їм допомагає друг дитинства Ігоря Олександр, який не може обрати на якому ж він боці. Чим же закінчаться їхні стосунки — коханням, чи розбитими серцями?
Через тиждень Тасі зателефонував Сашко та сказав: «Ну що, ти — молодець. Він їде до нас». «Хто їде?» — не зрозуміла Таїсія. «Пан Поліщук. Будь із ним ласкава. Та покажи все як требо. Може він зацікавиться?» — відповів чоловік.
«Отакої!» — Тася злякалася, потім заспокоїлася. Почала готувати звіти на роботі, думати яку ж ланку фонду перш за все показувати. А вдома теж кипіла робота. Прибрала квартиру та знайшла ту камеру, яку вона привезла з собою. Про всяк випадок. Почала думати, що вдягне. Потім поцікавилася в дівчат, що можна цікавого показати людині в Дніпрі. Вирішила, що треба бути чимось гостя пригощати. А значіть треба знайти та обрати ресторан. В Інтернеті почала пошук гідних закладів громадського харчування. Розробила програму й на роботі й для відпочинку. Все, можна гостя приймати.
В призначений час Тася зустріла свого поважного гостя, провела його у офіс, що знаходився у скромному приміщенні. Показала графіки праці дівчат, робочі папки людей, яких вони доглядають, познайомила з головним бухгалтером, який в свою чергу зробив свій звіт та познайомив з тим, як та куди витрачаються кошти. Скільки потребує грошей заробітна платня працівників та все інше. Коли вся ця церемонія закінчилася, Тася вирішила запросити чоловіка у ресторан та сама йому це повідомила. «А чи не погодитися ви зі мною пообідати? Як у вас будуть ще якісь питання, я із задоволенням на них відповім. Та взагалі в мене були плани ще показати вам наше місто.» — проказала Тася вже виходячи з приміщення. «З задоволенням приймаю вашу пропозицію та поїду у ресторан. А може й прогуляюсь з вами містом. Бо це місто для мене теж сакральне. Я вчився в ньому, коли був студентом. Так, Дніпро — це місто моєї молодості», — повідомив їй гість. «Дуже добре!» — зраділа Таїсія. Вони вирушили до ресторану. В ресторані Тася вже замовила столик, й коли вони прибули, то на них там вже чекали. Почали обідати та спілкуватися.
— Тася, а що вас спонукало відкрити цей фонд?
— Це не мій фонд. Я тільки допомагала. А господар — це Олександр Віленович Богданов.
— А він казав, що саме ви так подіяли на нього, що…
— Можливо. Я якось розповідала йому, що працювала у подібному фонді. Де допомагали хворим людям. Спочатку я й не думала, що мої розповіді про страждання літніх та хворих людей справлять на нього таке враження. А потім коли він запросив мене допомагати, то я й погодилася.
— А у вас звідки такий досвід?
— Було діло. Я працювала зовсім у іншому місті й це було за довго до знайомства з паном Богдановим.
— А чому пішли?
— Я не пішла. Цей фонд сам припинив існування, саме через брак коштів. Так ніхто й не знайшовся, щоб його фінансувати належним чином, а не одноразово. Ви ж бачили звіти. Велика сума виходить для того, щоб найняти медичний працівників, які би надавали саме медичну допомогу. Ми ледь-ледь справляємося, щоб утримувати покоївок. А в них дуже важка праця. Я сама була раніше покоївкою. Я знаю, що це таке.
— О, ви не гребуєте важкою та брудною роботою?
— Ні. Майже з дитинства я мріяла бути лікарем. Але в мене нічого не вийшло.
— Я вас дуже розумію. Я сам мріяв бути лікарем, та не зміг потрапити до цього вишу.
— Мабуть ми думаємо про одне, бо той хто вважає себе лікарем за покликанням, він це пронесе через усе життя. Я хотіла допомагати людям з болем, з страхом перед смертю. Тому я колись закінчила курси покоївок та сама пішла працювати до такого фонду. Бо лікар — це покликання життя. Це немов стан душі.
Чоловік закивав головою. В нього в очах розширилися зіниці. Він промовив:
— Тася, ви так кажете, немов, заглядаєте у мою душу.
Я теж почав займатися благодійністю саме через таке ставлення до життя. Якщо я можу допомогти, то я повинен допомогти.
— Так. Головне слово — допомогти. Для мене воно, немов, код якийсь. Скажи мені, що потрібна допомога й я не можу заспокоїтися, поки не надам її.
— Таїсія, ви мене дуже дивуєте. Ви дуже нагадуєте мені самого себе.
— Мабуть тому, що ми не стали лікарями. А може саме це було наше головне покликання. Я не знаю.