Кохати або помститися
- Автор: Кирик Тетяна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Кохати або помститися». Краткое содержание книги:
Таїсія виросла в релігійній сім'ї, але через деякі сімейні обставини змушена поїхати у велике місто на пошуки роботи. Її наївність, доброта та готовність завжди прийти на допомогу сподобались бізнесмену та олігарху Ігорю Бжезовському, в якого владні структури відібрали часточку його бізнесу. Бажання помститися усім цим людям та на майбутнє тримати всіх своїх бізнес-партнерів на короткому ланцюжку приводять його до думки, що йому потрібно всього на всього мати на них достойний компромат. Певні обставини зводять Таїсію та Ігоря разом. Таїсія погоджується працювати на чоловіка. Твір показує, як ця їхня співпраця переростає у кохання. Та як головна героїня через своє релігійне минуле страждає від докорів сумління та не може визначитися як їй діяти. А також показує конфлікт у душі головного героя, який не може обрати, що для нього важливіше — його мета чи почуття, що з'являються у стосунках з Таїсією. Весь цей час їм допомагає друг дитинства Ігоря Олександр, який не може обрати на якому ж він боці. Чим же закінчаться їхні стосунки — коханням, чи розбитими серцями?
Вийшли у море. Тася та Олександр не були на яхті самі. Й Таїсію це якось заспокоювало. «Дивись Тася, як тут красиво! Який простір!» — промовляв до неї чоловік та показував руками як у морі просторо. Він сам управляв яхтою. Очі в нього блищали від всього цього. «Ого. Я бачу тобі все це до вподоби», — сказала Тася. «Так. От як для тебе твоя піца, або взагалі випічка. Я теж люблю людей, які чимось захоплюються, я відразу побачив, що піца для тебе не просто їжа», — розповів він. Вона стояла та дивувалася ним. Він все так легко робив, наче знав де, що та для чого. «Я тут тільки заважаю», — сказала дівчина. «Не кажи так. А краще дивись навкруги. Море — це така неймовірна стихія», — промовив Олександр. Їх обдало свіжим повітрям та бризками з моря. Вони сиділи разом на палубі та розмовляли:
— А от Ігор зараз захоплюється тільки своїми компроматами. Я бачу як в нього блищать очі. Коли ще один компромат лягає на його стіл, він стає якимось дивним.
— Ти маєш його зрозуміти. В нього, та і в мене забрали найдорожче. От якби в тебе була твоя маленька піцерія або кав'ярня. Ти вклала в неї не тільки гроші — душу. А прийшли якісь невігласи та відібрали б все. Що б ти відчувала?
— Та я розумію! Ігорю важко через це. Може тому я й погодилася на всю цю гидоту. Я немов облегшую його життя. Комусь треба допомагати фізично, комусь психологічно. А Ігорю мабуть була потрібна саме така моя допомога. Я навіть не знаю з чим це порівняти. Та як все це сталося. Ігор для мене немов роковий чоловік. Знаєш, є таке слово «рокова жінка»? А от Ігор для мене саме така людина. Я сама не можу зрозуміти, що він для мене.
— Бідолашна! Ти кохаєш його. Чоловіка, який ніколи не буде тобі належати. Робиш для нього всі його забаганки. А він, навіть, не розуміє, що ти це робиш не за гроші. Я ж бачу, що вони тебе зовсім не цікавлять. Що Ігор пообіцяв тобі за цих чоловіків?
— За одного червону машину. Каже, що як приїду у Київ, можу сміливо йти у салон. А за останнього вже сказав, що придбав для мене якусь дуже коштовну шубу. Навіть в його жінки такої не має.
— А тебе щось нічого з цього не збуджує?
— Яке ти слово підібрав. Може саме й так. Що там за шуба така? Мені дійсно однаково.
— В Лондоні, як на мій погляд, вічний листопад. Тому можливо й шуба не потрібна.
— А от в Південній Африканський Республіці одвічний травень, кажуть.
— Можливо. А в Іспанії теж майже літо цілий рік. Може тому тебе Ігор там оселив? Ти в нього асоціюєшся з сонцем, теплом та коханням. Не погано я придумав, так?
— Так. Кохання, літо — приємні речі. Приїжджає в Іспанію за теплом та коханням.
Олександр після таких її слів поклав руку їй на плечі. А Тася дивно подивилася на нього та хитро запитала:
— Що це за залицяння?
— Які ще залицяння?! Я ж як друг. Як друг, я досі пам'ятаю, що в тебе, наприклад, навіть вуха не проколоті. Ти не носиш сережки.
— Треба таке?! Так, не має в мене сережок. Бо це ще з дитинства. В нашій церкві не прийнято було жінці прикрашатись.
— Отак. Я ж про тебе нічого навіть не знаю. Розкажи мені про себе. Я пам’ятаю, як ти казала, що ти хотіла бути лікарем. Чому?
— Хотіла. Бо в мене в останніх класах мама захворіла та потім від рака померла. Це дуже важко. Людина завжди перед такими речами стає безпорадною.
— Згоден.
— Так от коли ти не знаєш, що робити. Як треба діяти. Розводиш руки у своїй безпорадності. Це так страшно. Страшно залишатися з бідою сам на сам.
— Тому ти вирішила стати лікарем?
— Так.
— А саме яким?
— На той час звісно хірургом.
— А змогла би?
— Мені здавалося, що так. Але не так сталося як гадалося. Розкажи тепер ти про себе.
— Добре. Я був звичайним хлопцем. Добре вчився. Жив в нормальній сім'ї. Моя мама була вчителькою. А тато інженером. Тому я теж пішов по стопам тата. Закінчив інститут. Ми з Ігорем один виш закінчили. Та є друзями ще з дитинства.
— Отакої?
— Так. А потім перебудова почалася. Якщо ти ще пам'ятаєш, що це?
— Ні я тоді зовсім мала була. В колисці ще лежала.
— Он як. А Ігор придумав кооператив організувати. Та пішло — поїхало. Як стало виходити, в нас аж кров закипала! Які то були часи!
— Добре, коли люди отак дружать, та підтримують один одного. А я залишила усіх друзів. Та зараз відчуваю себе такою самотньою. Коли Ігор поруч, тоді тільки щаслива. Іноді думаю, як йому не противно, що він відправляє мене до цих своїх конкурентів?