Птахи та інші оповідання

Ці картини, труна й черга, переслідували його впродовж тижня, але щодня потроху стиралися. Тоді він забув її. Здобув свободу, сонячний порожній будинок, чисту хрустку зиму. Міг сам-один розпоряджатися своїм часом. Взагалі не думав про Мідж — аж до ранку, коли глянув на ту яблуню.

Того ж дня пізніше він прогулювався садом, і раптом цікавість потягла його до цього дерева. Дурна фантазія, звісно. Нічого незвичайного в ній не було. Яблуня як яблуня. Він згадав, що вона завжди була слабша за своїх сусідів, уже більше ніж наполовину всохла, і заходила колись розмова, щоб її зрубати, але чогось до цього не дійшло. Гаразд, матиме чим зайнятися у вихідні. Зрубає дерево — це буде для нього гарна розминка, а яблуневі дрова добре горять. Можна буде втішатися полум’ям.

Та, на жаль, того дня затяглося на дощ і так тривало майже тиждень — він не зміг виконати запланованого. Не було жодного сенсу в тому, щоб товктися надворі в негоду та ще й застудитися на додачу. Час від часу приглядався до дерева з вікна своєї спальні. Воно почало дратувати його — згорблене, розхристане і вбоге, під дощем. Погода була доволі теплою, а дощ, який падав у саду, — м’яким і лагідним. Жодне інше дерево не мало на собі цього тавра пригніченості. Праворуч од старої яблуні росло молоденьке дерево, посаджене, як він добре пам’ятав, кілька років тому. Струнке і міцне, гнучкі молоді гілки здіймалися в небо. Приємно було дивитися, як воно немов тішиться дощем. Він глянув на деревце у вікно та всміхнувся. З якого дива він раптом згадав пригоду багаторічної давності, ще під час війни, з дівчиною, що приїхала на сусідню ферму попрацювати кілька місяців у сільському господарстві? Він довгий час про неї не згадував. Та й згадувати було нічого. У вихідні він сам допомагав на цій фермі — свого роду військова робота, — і вона завжди була там, весела, миловидна, усміхнута, темне кучеряве волосся, підстрижене по-хлоп’ячому, а личко — як молоденьке яблучко.

Він чекав зустрічей із нею в суботу й неділю — це було наче протиотрута від неодмінних зведень новин, які Мідж включала на весь день, і безперервних розмов про війну. Він любив дивитися на це дівча — вона ледь вийшла з дитячого віку, дев’ятнадцять чи близько того, — у тонких штанцях і веселій сорочці, а коли усміхалася, то наче обіймала світ.

Ніколи не знав, як це трапилося, — це така дрібниця була! — якось пополудні він щось робив у сараї біля трактора, схилившись над двигуном, а вона стояла поруч, коло його плеча, вони разом сміялися; він повернувся, щоб узяти ганчірку та протерти свічку, і раптом вона опинилася в його обіймах, а він її цілував. Це був щасливий випадок, спонтанний і вільний, а дівчина була такою теплою і веселою, з молодими свіжими губами. Потім вони знову заходилися до трактора, але тепер об’єднані певною близькістю, яка принесла їм обом радість і мир. Коли дівчині час було йти годувати свиней, він разом із нею вийшов із сараю, поклавши їй руку на плече, — недбалим жестом, який нічого не значив, легенька дружня ласка; а тільки-но вони вийшли на подвір’я, він побачив Мідж, що стояла там, дивлячись на них.