Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Стаття 528. Виконання обов’язку боржника іншою особою
1. Виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
2. У разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам.
3. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні і застосовуються положення статей 512 — 519 цього Кодексу.
1. Категорія покладення виконання на іншу особу має неоднаковий зміст у різних зобов’язаннях. Так, зміст зобов’язання купівлі-продажу полягає в обов’язку передати майно (ст. 655 ЦК). Тому особою, яка виконує зобов’язання купівлі-продажу, є та особа, що вручає майно покупцеві або здає його транспортній організації або підприємству зв’язку для відправлення чи пересилання покупцеві. Якщо на виконання договору купівлі-продажу продавець здійснює закупівлю товарів, а потім сам вручає їх покупцеві чи здає підприємству транспорту або зв’язку для відправлення чи пересилання покупцеві, продавець вважається таким, що особисто виконує зобов’язання.
Інший характер має зобов’язання підряду. Підрядник зобов’язується виконати певну роботу за завданням замовника (ст. 837 ЦК), а із ст. 853 ЦК випливає його обов’язок передати (здати) роботу замовникові. Тут до змісту зобов’язання підрядника включається виконання роботи. Тому, хоч підрядник особисто зобов’язаний передати роботу замовникові, доручення виконання роботи субпідрядникам кваліфікується як покладення виконання зобов’язання на іншу особу.
2. Покладення боржником обов’язку виконати зобов’язання на іншу особу є припустимим, якщо інше не передбачено Цивільним кодексом, іншими актами законодавства або договором. Дія ч. 1 ст. 528 ЦК, що надає боржникові право покласти виконання на іншу особу, може виключатись також суттю зобов’язання.
3. Оскільки прийняття виконання є також обов’язком боржника, то правило про можливість (за встановленими винятками) покладення боржником виконання на іншу особу поширюється і на покладення на іншу особу прийняття виконання.
4. Покладення виконання зобов’язання на іншу особу не означає заміни боржника в зобов’язанні. Сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, але ж ця інша особа не несе перед цією стороною будь-яких обов’язків і не має перед нею будь-яких прав.
5. Частина 1 ст. 528 ЦК не виключає застосування ч. 2 ст. 527 ЦК, тому і при виконанні зобов’язання іншою особою сторона, що приймає виконання, має право вимагати пред’явлення доказів того, що зобов’язання дійсно виконується належним боржником (особою, на яку боржник дійсно поклав виконання зобов’язання), і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги. Якщо такі докази не будуть надані, сторона, що приймає виконання, вправі відмовитись від прийняття виконання. У цьому разі наслідки, передбачені ст. 613 ЦК (прострочення кредитора), не наступають, бо виконання зобов’язання особою, що не надала зазначених доказів, не може бути кваліфіковане як належне.
6. Покладення виконання зобов’язання на третю особу, в тому числі і покладення обов’язку прийняти виконання, є досить поширеним явищем. У радянський період була поширена практика, коли виробник продукції виробничо-технічного призначення, а ще частіше — виробник товарів народного споживання — укладав договір на поставку майже всієї продукції чи товарів, які він виробив, з одним покупцем — організацією матеріально-технічного постачання чи оптовою торговельною базою, що знаходиться в цьому ж регіоні (місці виробництва продукції або товарів). У свою чергу організація матеріально-технічного постачання або оптова торговельна база місця виробництва продукції або товарів укладали договори з організаціями матеріально-технічного постачання або оптовими торговельними базами місць (регіонів) споживання, які, в свою чергу, укладали договори з виробничими підприємствами або роздрібними торговельними підприємствами. При цьому часто здійснювалась так звана транзитна поставка продукції або товарів від виробника до виробничого підприємства—споживача продукції чи роздрібного торговельного підприємства. У таких випадках виконання зобов’язання з поставки покладалось зрештою на виробника, а прийняття виконання — на виробниче підприємство, що є споживачем продукції, або на роздрібне торговельне підприємство. Грошові зобов’язання одержувачі продукції чи товарів також часто виконували не на адресу сторін договорів, а на адресу відправника продукції або товарів.