Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Саме через те польські владці вирішують офіційно взяти на військову службу запорозьких козаків. У 1572 р. король Сигізмунд Август розпорядився вписати перші три сотні козаків у реєстри —в списки, за якими виплачували утримання. Але ці козаки були мізерною часткою того вільного населення, яке зібралося тут і вважало себе козаками. Десятки тисяч збіглих селян–козаків не хотіли повертатись у маєтки польських панів і залишалися на території Середнього Подніпров’я, беручи участь у військових походах проти кримських татар і турків, обороняючи кілька століть українську землю і всю територію східноєвропейських просторів.

Історія визначила українському козацтву ще одну важливу роль — внутрішньополітичну. Козацтво стає об’єднавчим центром антифеодальної боротьби українського народу проти соціального та національного поневолення з боку польсько–шляхетської держави. Наступ полонізації й католицизму щодалі посилювався, особливо після прийняття Берестейської церковної унії 1596 року, після якої українська православна церква втратила свою державницьку національну роль, її почали витісняти уніати, які визнавали над собою владу ватиканських, а не константинопольських церковних ієрархів. Українські міста переставали бути українськими. Польські, німецькі, єврейські, вірменські ремісники та купці діставали значні привілеї, витісняли українство з соціально–виробничої та культурної сфери діяльності. Такі міста не могли відігравати провідної ролі в політичному житті української нації, як це було на ті часи в усіх країнах Європи. Щоправда, в містах, особливо у великих і ремісничо–торгово розвинених, українське населення чинило спротив цьому наступу, організовувало свої торгово–ремісничі та церковні організації, цехи, братства, відкривало свої школи та друкарні. Так було у Львові, Києві, Луцьку, Вінниці та інших містах. Але цей процес викликав шалену протидію польської окупаційної влади, яка намагалась розчавити будь–які ознаки зростання самосвідомості українців.