Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Водночас треба сказати, що зі зникненням політично свідомої української еліти, яка зливалась із панівним класом Речі Посполитої, зникає й ідея відродження незалежної української держави. Пізніше ця думка починає знову пульсувати, коли народжується нова суспільна верства в Україні — козацтво. Воно з’являється саме в цей період історичного буття українського народу — в XV–XVI ст. — на південному порубіжжі українських земель, що входили до складу Литовської, а згодом Польської держави. Місце його первісної локалізації було Середнє Подніпров’я, котре на той час було прикордонною територією Речі Посполитої.
Козацтво з’являється передусім внаслідок внутрішніх соціально–економічних обставин. Польське панство та польська держава намагаються закріпачити українських селян, посилюють кріпосне право, збільшуючи дні відробітків на панському лану, підвищуючи податки та різні побори. Селяни боролися проти наступу кріпосництва. І першою формою цієї стихійної боротьби були втечі на вільні землі, на свободу — на слободи. Оскільки південна частина української землі була слабо заселена, бо часто руйнувалася кочовими ордами, кримськотатарськими, зокрема ногайською та буджацькою, — селяни–втікачі й заселяли ці простори.
Безумовно, переселенці–втікачі не були однорідними за соціальним походженням. Поряд із масою селян тут було чимало міщан, дрібної української шляхти, священиків, які зазнавали утисків від католицької церкви. Так у Середньому Подніпров’ї з’являються численні поселення, міста й містечка, заселені вільними людьми, козаками.
Слово “козак” — тюркського походження, в татарській мові воно означало “вільна людина”. Звідси й назва втікачів. Перша згадка про діяння українських козаків датується кінцем XV ст., коли було зафіксовано, що в 1490 р. козацький загін здійснив похід на Пониззя Дніпра, в межі володінь Кримського ханства. Ця дата стала відправною для відзначення 500–ліття виникнення запорозького козацтва.
Для оборони своїх поселень від мандрівних монголо–татарських орд козаки будували укріплення — засіки. Звідси й з’являється назва Січ. Пізніше Річ Посполита використовує козацьке воїнство для оборони південного прикордоння своєї держави від нападів кримських татар і турків.
У середині XV ст. видатну роль в організації козацтва і його консолідації, утворенні певної структури оборони південних територій України, а відтак і Речі Посполитої, відіграють старости, тобто представники польської адміністрації, які існують у воєводствах. Україна в адміністративному відношенні була поділена на шість воєводств (Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське, Руське — тобто, Київське), які ділились на староства.
Велику роль в організації оборонної сили козацтва належала відомому українському пану Дмитрові Вишневецькому, на прізвисько Байда, який походив із чернігівської гілки литовського великокнязівського роду Гедиміновичів. У середині XVI ст. на дніпровському острові Мала Хортиця цей гетьман побудував укріплену фортецю, яку нині розкопали археологи. Відтоді ця фортеця стає плацдармом для відвоювання українських земель від кримських ординських агресорів. Він уклав угоду з російським царем Іваном IV про спільні походи проти цих південних агресорів і завдав значних руйнувань татарським і турецьким фортецям у Причорномор’ї та на пониззі Дніпра, намагався оволодіти Кримом. Але польський король та його наближені побоювались посилення авторитету цього видатного полководця і схилялись до вимог турецького султана видати його на розправу. Вишневецький згодом відмовився від союзу з російським царем, який почав загравати з кримським ханом. Гетьман Байда Вишневецький (1651–1563) посилив свою боротьбу за південну Україну, втрутився навіть у боротьбу за молдавський престол. Запорозька Січ ставала лідером у боротьбі з південними агресорами. І це викликало стурбованість сусідніх державців. А молдавські бояри зрадили його, полонили й видали турецькому султанові, який піддав його жорстоким тортурам і стратив. Вічним пам’ятником цьому видатному гетьманові лишилася знаменита історична народна пісня “В Цареграді на риночку…”
Історія відвела запорозькому козацтву велику роль в обороні південного порубіжжя України й усього східного слов’янства від агресії Кримського ханства та султанської Туреччини. З того часу як турки завоювали Візантію та Константинополь, утворили свою імперію й почали підпорядковувати собі одну країну за іншою, Україна стала одним із об’єктів їхньої войовничої експансії. Туреччина з допомогою підкореного нею Кримського ханства намагалась підпорядкувати собі величезні простори багатого Причорномор’я. Завойовники дивилися на Україну як на “білу Африку”, звідки щоразу виводили під час нападу десятки тисяч бранців для продажу їх на невільничих ринках. З України забирали щороку сотні тисяч голів худоби, грабували майно, руйнували поселення. Річ Посполита з її системою децентралізації та панування в політичному житті магнатів–королев’ят, які нікому не жадали коритися, не могла протистояти цим агресорам. Запорозьке козацтво було єдиною реальною силою, здатною самовіддано захищати український народ і його землю, а відтак і володіння Речі Посполитої. Україна і далі продовжувала бути східним мечем європейської цивілізації.