Стара хвороба

І зараз тут, у маленькому ліжку на «Ташуджу», під легке погойдування хвиль, які стихали в міру того як займалося сонце, вона снувала далі свої роздуми. І щораз чіткіші сумніви знов ятрили її душу.

Якби в ту хвилину через свої нав’язливі думки вона не втекла від насолоди, ніби від чогось ганебного, а дала волю почуттям, які часом вірніші, ніж розум, може, її життя зараз було б зовсім іншим?

Юсуф був чоловіком, не позбавленим позитивних рис. І якщо з ним добре попрацювати, то він міг би перетворитися на цілком іншу людину.

Зулейха як зараз пам’ятала всі подробиці того вечора в Ташуджу.

Юсуф, поцілувавши Зулейху, обійняв її за талію і підхопив на руки. Він то відсторонював її від себе і уважно роздивлявся, то ніжно пригортав і цілував очі, щоки.

І цей вчинок, можливо, безневинний, як сама молитва, якнайкраще виявляв його почуття. Він мав би підказати дівчині, що Юсуф кохатиме свою Зулейху понад усе на світі. Але дівчина з почуттям страху і хворобливої гордості раптом перейнялася підозрою, що з нею граються, як з дитям або котеням, завмерла на Юсуфових руках і зістрибнула на землю.

Дротик з браслета Зулейхи, що випадково вискочив у цю мить, уп’явся Юсуфові в сорочку і злегка розірвав її.

— Ну от, зараз ми напевно нічим не відрізняємося від Юсуфа та Зулейхи з легенди… Я до вас чіплялася і порвала сорочку. Ще мене й присоромлять за це вдома.

Але Юсуф серйозно сприйняв жартівливі слова Зулейхи.

— Та ні, що ви… ніхто й не помітить.

Ох, і чому цей Юсуф такий простакуватий і наївний?

Від цього спогаду Зулейха швидко перейшла до іншого: про подію, що сталася рівно за тиждень, — їхнє весілля. Зулейха довго наполягала, щоб вони оселилися в маєтку, і добилася таки свого.

Для себе вона вибрала велику кімнату, в якій зупинялася, коли приїздила сюди погостювати. Після невеликого ремонту, перефарбована в інший колір за наказом молодої господині, кімната набула досить приємного вигляду. Юсуфова спальня була в сусідній кімнаті. Свекруха здавалася задоволеною змінами в будинку. Але вона хоч убий не розуміла, для чого чоловікові з дружиною спати в різних спальнях, проте не наважувалася суперечити і тільки все приказувала: «Ми люди старі, де нам зрозуміти». Вони добре ладили одна з одною. Зулейха відповідала тим же тоном: «Не хвилюйтеся, ханим, поки ми не спимо, весь час будемо разом. Тоді що такого в тому, що ми порізно спимо? До того ж я хроплю. Заважатиму Юсуф-бею». А одного дня навіть сказала:

— Ви жінка, яка брала участь у Війні за незалежність. Ви маєте знати їй ціну.

— Та що ти, доню, таке верзеш! Чоловік і жінка — то одна спілка. Яка тут незалежність?

Зулейха згадала, якими великими очима дивилася тоді на неї Енісе-ханим. А вона, нічого не відповівши, тільки погладила стареньку по плечу.

Кінець кінцем весільну церемонію теж багато в чому спростили. Вона стала не схожа ні на один з раніше запропонованих варіантів. Юсуфу довелося змиритися з бажанням Зулейхи, а приводом стало те, що її батько хворий.