Завтра будуть коти
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-30-2
- Переводчик: Ярина Тарасюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Завтра будуть коти». Краткое содержание книги:
Хто врятує людство й життя на планеті? Може, це і є місія котів? Може, саме таких, про яких ідеться в цій книжці?
Кішка Бастет — домашня улюблениця. Намагається порозумітися з людьми, налагодити повноцінне спілкування з ними. Кіт Піфагор — лабораторний кіт. Його господиня, дослідниця, вмонтувала йому в череп спеціальний прилад з USB-портом, завдяки якому кіт виходить в інтернет, здобуває інформацію про людство, охоче ділиться нею і вміло використовує задля перемоги.
У книжці — роздуми про одвічні цінності, про життя і смерть, любов і ненависть, релігію та науку, відповідальність за тих, хто поряд, за тих, кого приручили… коти.
— Тобі знадобилося сім років, щоб збагнути їхню цивілізацію?
Піфагор кивнув головою.
— Найбільше я здивувався, коли Софі пояснила мені дослід, який я пережив. Отримання чи неотримання корму, коли активізувалося червоне світло і дзвінок, насправді було пов’язане із системою випадковостей. І навіть якби я удосконалював свій мозок все життя, однаково ніколи не був би спроможний зрозуміти систему, засновану на випадковості. Хтось інший просто з’їхав би з глузду.
— Ми завжди хочемо надати сенсу всьому, що відбувається у нашому житті. А ти здатен прийняти ідею, що те, що відбувається у твоїй клітці, виходить за межі твого розуміння! Але який сенс людям робити котів божевільними?
— Софі мені потім усе пояснила. Це був експеримент над залежностями. Метою було зрозуміти почуття закоханості, яке об’єднує людей чоловічої і жіночої статі. Дослідження показало, що йдеться про форму емоційної прив’язаності.
— Про сексуальність?
— Потяг до окремих, обраних сексуальних партнерів. Це їх збуджує. Як людська самиця може доводити до любовного шалу людського самця?
— Подавати знаки приємними запахами?
— Ні, давати чи не давати йому корм цілком випадково. Це називають «фатальна жінка». Винагорода і відсутність винагороди, яка роздається в ірраціональний спосіб, робить усіх чоловіків цілком залежними і потенційно… божевільними.
Не знаю, чи правильно я розумію.
— І люди вивчають «вплив фатальних жінок» на фрустрованих чоловіків, мордуючи котів?
— Цей науковий експеримент замовили для ілюстрації у жіночому журналі з психології.
— Ну, якщо б мене сексуальний партнер збуджував, а потім без причини цього збудження позбавляв, я знайшла б іншого, який давав би мені це регулярно і без вагань…
— З цього експерименту я зрозумів: щоби бути щасливим, не можна ніколи залежати від іншої особи.
Тепер я чухаю вухо.
— Саме тому ти не хочеш кохатися зі мною? І мало їси, і не захищаєш свою миску чи свою територію?
Він схилив голову, ніби людина.
— Той, хто нічого не має, нічого не втрачає. У мене був лише один страх, страх стати чиєюсь власністю. Отже, я позбувся усього і виживаю, не залежачи ні від чого й ні від кого.
Знову згадую про Фелікса і розумію тепер, що через прив’язаність він втратив свої яєчка, а через свою прив’язаність до котячої трави він втратив базові рефлекси.
— Як тільки моє Третє Око запрацювало, Софі почала «виховувати» мене так, як люди виховують власних дітей. Вона розділила мої знання на сектори. Я вивчав історію, географію, точні науки, політику. Потім, щоб удосконалити знання, вона поліпшила прилад, щоб я міг вчитися постійно, навіть без неї. Вона під’єднала мій приймач USB безпосередньо до інтернету і навчила мандрувати павутиною.
— Ти скажеш мені нарешті, що таке інтернет?
Він погладжує вуса.
— Це місце, де всі люди викладають свої зображення, музику, фільми. Інтернет — це, так би мовити, місце, де осідають всі продукти пам’яті всіх людських мізків світу. І навіть коли люди помирають, їхні знання залишаються в інтернеті.
Я не зовсім розумію це, але погоджуюся, щоб тільки заохотити його розповідати далі.
— З Третім Оком я міг сам нишпорити в інтернеті у пошуках інформації, яка мене цікавила. Я більше не залежав від Софі.
— І ти міг надсилати інформацію і вдавати з себе людину в тому інтернеті?
— Ні, оскільки не маю пальців, я не можу набирати тексти. Натомість мені вдавалося візуалізувати екран таким, яким він з’являвся у моїй голові, і переміщати стрілку курсора його поверхнею. Я міг клікати і так гортав тексти чи сторінки. Таким чином я вмикав звукові й аудіовізуальні файли.
— Отже, ти вмієш читати людські слова?
— Я не вмію читати так, як вони (не зміг би прочитати книжку, наприклад), зате вмію розрізняти зображення букв і деякі комбінації, які формують слова. Вмію їх розпізнавати і розуміти.
— Отже, ти можеш отримувати зображення і звуки, які відповідають їхній мові, але не можеш їх надсилати?
— У них значно більше корисного для нас, ніж у нас — корисного для них!
Піфагор часом видається мені дещо парадоксальним. Стільки знань і водночас така наївність.
— Але тут ти… більше ні до чого не приєднаний. А Софі мертва. Як тепер під’єднаєшся до інтернету?
— Саме тому я попросив супроводжувати мене сюди. Пригадуєш, як я на тиждень щез? Софі треба було завершити роботу над новим приладом, який дозволить мати постійний доступ до інтернету без необхідності підключатися до комп’ютера в підвалі. Ти мені допоможеш, Бастет. Думаю, чотири котячі лапи зможуть замінити людську руку.