Завтра будуть коти
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-30-2
- Переводчик: Ярина Тарасюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Завтра будуть коти». Краткое содержание книги:
Хто врятує людство й життя на планеті? Може, це і є місія котів? Може, саме таких, про яких ідеться в цій книжці?
Кішка Бастет — домашня улюблениця. Намагається порозумітися з людьми, налагодити повноцінне спілкування з ними. Кіт Піфагор — лабораторний кіт. Його господиня, дослідниця, вмонтувала йому в череп спеціальний прилад з USB-портом, завдяки якому кіт виходить в інтернет, здобуває інформацію про людство, охоче ділиться нею і вміло використовує задля перемоги.
У книжці — роздуми про одвічні цінності, про життя і смерть, любов і ненависть, релігію та науку, відповідальність за тих, хто поряд, за тих, кого приручили… коти.
— Невже?
—... після котрогось дзвінка і нової спроби натиснути на важіль корм нарешті з’явився. Мені полегшало. Звичайно, я подумав, що щось зламалося. Потім така несправність періодично повторювалася. Я силкувався зрозуміти, чому. Мені потьмарилося в голові. Це трапляється, коли я далеко відходжу від важеля? Чи коли занадто сильно тисну? Чи коли обома лапами одночасно? Чи коли нявчу кілька разів, перш ніж діяти?
— І що ж виявилось?
— Насправді це був науковий експеримент. У мене викликали умовний рефлекс. Це «рефлекс Павлова»: звук дзвінка і світло провокували в мене виділення слини. Але їх цікавила не слина, а моя здатність терпіти цю дивну ситуацію.
— На твоєму місці я б розгнівалася.
— Я шаленів від люті! Хотів зрозуміти, як отримувати корм щоразу! Коли його не було, я стрибав, нявчав, завивав. Людські обличчя спостерігали за мною через решітку. Я благав їх полагодити систему. Навіть коли не був голодний, я хотів лише, щоб це працювало. Завжди. Систематично.
— Мені тебе шкода.
— Цей експеримент ще трохи потривав. Я божеволів.
Сіамець хрипить, а його погляд стає жорстким.
— Були інші коти, які переживали те саме, що і я. Усі вони реально і невиліковно збожеволіли.
Він розчаровано зітхнув.
— Згодом я дізнався, що був єдиним, хто мав достатньо міцну психіку і не зламався.
Він знову розгладжує вуса.
— Експеримент проводила білявка у білій блузці, яка пахла трояндами.
— Софі?
— Згодом вона обрала мене для інших маніпуляцій. Я брав участь в експериментах зі сном, коли мене записували під час сну, аналізуючи процеси, що відбувалися в моєму мозкові. Ти знаєш, що ми, коти, спимо і бачимо сни найбільше з усього царства звірів?
— Так, ти вже мені про це казав. Ми спимо половину доби, а люди — лише третину.
Він наче й не гнівається на мої зауваження.
— Думаю, саме так ми отримуємо найлегший доступ до невидимих світів.
Чухаю потилицю: я б хотіла, щоб він розказав, як отримав своє Третє Око.
— Софі провела багато експериментів наді мною і щоразу переконувалася, що я найвитриваліший і найвразливіший. Тому одного разу вона мене прооперувала і пересадила мені Третє Око.
Він знімає пластиковий бузковий ковпачок, який затуляє дірку в черепі, і я знову бачу маленьке прямокутне заглиблення з металічними краями.
— Це ще називається «інтерфейс комунікації». Це приймач USB, обладнаний дуже тонкими електричними дротами, у кількох точках приєднаними до мого мозку. Вона охрестила його «ОКО» (Оптимальний КОмунікатор). Через нього Софі могла надсилати просто до мого мозку спочатку чисті відчуття, потім музику, а потім і зображення.
— Просто до твого мозку — завдяки цьому пристосуванню?
— Спочатку це не працювало. У мене були мігрені, я блював. Потім Софі відрегулювала сигнали. Їй вдалося поєднати звук і зображення. Стало легше. Згодом вона навчила мене розуміти її мову. Таким чином дала мені доступ до інформації про світ людей.
То ось це і є секрет Піфагора! Я роздивляюся ближче його порт USB, нюхаю, облизую. Інформація про людей не має ні смаку, ні запаху.
— Це забрало сім років. Сім років менш чи більш болючих випробувань, щоб створити канал передачі людських знань, які б могли бути засвоєні котом. У той день, коли це запрацювало, мені здалося, що відчинилися двері, за якими — світло. Тепер я міг зрозуміти їхню поведінку. Розшифрувати їхню цивілізацію.
Зрештою, все не так складно: у черепі зробили дірку, туди вклали металевий і пластиковий прилад, під’єднали електричні дроти, — і цього виявилося достатньо, щоб зрозуміти їхній «всесвіт»?
— Тільки-но я отримав першу базову інформацію, необхідну для проникнення у таємниці їхньої системи, мені довелось опановувати слова, зображення, людські поняття. Я запам’ятовував усе з такою радістю й насолодою, якої був позбавлений усі попередні роки. Цікавився кожною дрібницею, хотів усе зрозуміти. Я без труднощів запам’ятовував назви тварин і рослин, географічні назви, абстрактні поняття, просто слова зі словника. Це було найскладніше: правильно узгоджувати елементи. Тобі можна показати будь-що, але якщо ти не маєш ключів для розуміння зв’язків, усе залишиться незрозумілим.