Ідеаль, або На поміч, пардон

Середа. Щоразу, коли Таня зводить річ про Віталія, я шаріюся і, щоб приховати це, починаю зав’язувати шнурки на кедах. Це в мене вже рефлекс, як ото у собаки Павлова. Допіру хтось промовить його ім’я, відразу ж я стаю навколішки і тицяюся у свої конверси, щоб ніхто не бачив мого червоного обличчя. І це при тім, що я дозволила французові поцілувати мене у Літньому саду. Ми цілий день гуляли, потім покотили на таксі у Петергоф, здуріти можна, який той Октав сором’язливий, ще дужче, ніж ті дурники з мого класу. Я припровадила його у ресторан «Російська риболовля», він стоїть простісінько на березі моря, і клієнти можуть самі зловити рибину і відразу ж зжерти її. Він заплакав, коли ми гуляли в Долішньому парку Петра Великого. Треба сказати, я трохи запалила його, бо скупалася у фонтані-ялинці: коли до нього підходиш, то на тебе ллється вода, такий сюрприз у нього.

Ото жартун був той цар! Загнав у могилу сто тисяч людей, щоб улаштувати отакі дотепи. Спершу Октав веселився, а потім раптом похмуро втупився в мене, і я второпала, що все це серйозно. Не буду хвалитися, та я їх бачу наскрізь: щоразу як хлопець замовкає і, не кліпаючи, сумно дивиться на мене, я розумію, що починаються проблеми. В чорному піджаці, худорлявий, приголомшений, з розпатланою чуприною і кружалами довкола очей, він скидався на Раскольнікова, на самісінькому початку роману, коли пияк йому каже у забігайлівці: «Адже треба, щоб кожна людина мала нагоду бодай кудись піти». Не второпаю, чому Октав улип у мене. Наче не бачить, що я вередлива, пересічна, захланна, нецікава і вульгарна дурепа. Коли він каже, що я «shikarna», що у мене опуклі груденята, коли називає мене еліксиром молодості, я не втямлю, серйозно він оце каже чи тільки вдає. Та, може, воно й не важливо, якщо нам так добре удвох. Як і всі депресивні, він повсякчас зітхає, наче зморений бігун. Дивно, чому ці старигані романтичніші від нас. Стільки часу гають вони дарма! Або воно у них замість дурману: вони впиваються почуттями. Тим-то, либонь, я завжди водилася з набагато старшими од мене хлопцями, курила траву з тринадцяти років, а минулого року скуштувала екстезі й джиґнулася. Хочу бути старою, щоб стати вільною. Як по правді, в мене дитинства не було, мама нюхала кокаїн простісінько у мене на очах, коли мені було лише вісім років, а вранці за сніданком різні телепні вешталися кухнею в трусах і брали мою вівсянку, тож я стала агресивна, брехлива, злодійкувата, мене повиганяли з усіх шкіл, і тепер я — дитина в жіночому тілі, з дитячим личком і глибоко захованим серцем, яке я оберігаю, бо воно у мене плаксиве. Відчуваю, що це недобре скінчиться, та не зараз, ось зачекайте ще трохи, пане кате.