Таємниця Зоряної кімнати

— Чому? — не зрозумів Юрко.

— Там же мінні поля, — пояснив Макаров. — На підступах до Прип'яті міна на міні. Як не рвалися фашисти, а пройти не змогли. Шукайте зброю у лісі під селом Заріччя.

— Наш командир, — похвалився Юрко, — знає проходи крізь мінні поля. Він допомагав нашим ставити міни.

— Хто ж він, ваш командир?

— Сільський хлопець. Комсорг нашої школи.

— Зачекай, — ваш командир такий кучерявий хлопець, на правій щоці у нього невелика родимка?

— Він! — здивувався Юрко. — Звідки ви його, Олександре Івановичу, знаєте?

— Зустрічався в штабі. Хвалив його командир саперного батальйону. Казав — золоті руки. Думали його в батальйон зачислити, та командир полку заборонив. Малоліток. Тепер цей хлопець може бути як знахідка для партизан.

Макаров помовчав якусь хвилю, а потім попросив:

— Допоможи мені зустрітися з вашим командиром. Я хочу доручити йому одну справу. Але це зробимо, коли я трохи наберуся сили.

Мама, Галя, Галина Іванівна до схід сонця поспішали на роботу. Комендант Штарк наказав терміново викопати картоплю й закагатувати її. Врожай видався як ніколи. А норму встановили на кожного величезну. За невиконання лупили поліцаї нагайками. Комендант Штарк наказав старості скласти списки підлітків до дванадцяти років, і їх теж почали виганяти на різні роботи.

Небезпечні події, як ті стрімкі хвилі, набігають одна за одною, підхоплюють, затягають на бистрину. І досить спіткнутися, повестися необачно — тобі загрожує смерть. Підполковник радить не ризикувати, не підставляти себе під ворожі кулі. Як же можна боротися з фашистами і не ризикувати. Ні, без ризику ніяк не можна обійтися. І в тому Юрко переконаний. Ризикували вони з Володею, коли зайшли в підземелля і побачили там пана Хоткевича з Сиволапом? Звісно, ризикували. Якби їх помітили — убили б на місці. Щоб не наражатися на небезпеку, треба було хутчіш тікати з підземелля. Але тоді вони не почули б розмови між ними, не дізналися б про наліт ворожих літаків на переправу, про підготовку запроданців до розправи над радянськими людьми, не змогли б вивести червоноармійців на схованку диверсантів. І тоді бомби упали б не на далеке Гибле болото, а на переправу та на сонне село. А що б зараз чинив пан Хоткевич з аптекарем, то й страшно подумати!..

І зброю шукати, — у думці сперечався Юрко з Макаровим, — небезпечно. Можна потрапити в руки поліцаїв, підірватися на міні, хтозна з ким зіткнутися в лісі. Але зброя потрібна, і її треба збирати. Зараз кожна чесна людина щодня мусить ризикувати, важити своїм життям, але боротися з фашистами.

Нарешті настала неділя. Юрко пішов з дому раніше, щоб не запізнитися на місце збору. Селом до переправи сунули обози, йшли танкові колони. Танкісти повисовувалися з люків і байдуже дивилися на принишкле село. Чорні жерла гармат тупо зирили за Прип'ять, туди, де не стихала приглушена канонада.

Несподівано біля колодязя Юрко помітив Тимофія Шлапака. Він пив воду з відра, а на правій зігнутій руці повис німецький карабін. На лівому рукаві біліла нарукавна пов'язка поліцая. На ній чорними німецькими літерами вишито: «Шуцманшафт».

Шлапак помітив Юрка, поставив відро на цямрину, скривив губи, зверхньо запитав:

— Що, Юрку, язик проковтнув, не сподівався побачити Тимоху в поліції? Ти завжди думав, що Шлапак — це так, одоробло? Хуліган і неук, як мене на зборах чихвостили. У комсомол, бачиш, не прийняли. І добре, що не прийняли, мені від цього тепер одна користь. Потрібен був мені той комсомол, як корові сідло. Тепер комсомолятам непереливки, а Тимоха в поліції. І не просто поліцай, а старший. Пішли наші вгору!

Юрко ошелешено мовчав. На зборах підпільників говорили, що Шлапак збирається в поліцію, але Юрко ще не вірив. А тепер стоїть він перед ним з гвинтівкою і нахабно блимає своїми риб'ячими очима. Кругла пика лисніє від задоволення.

Пішов служити фашистам Юхим Щупак, колишній куркуль; кинувсь допомагати диверсантам аптекар, колишній петлюрівець; зрадив своїх людей гетьманський посіпака Семен Олефіренко. Прислужує фашистам колишній багатій Ситарчук, гнеться перед ними п'яниця і злодій Скрипаль. А з Шлапаком все ж таки ходили в одну школу, читали одні книжки, були в одній бригаді, коли працювали в колгоспному саду. Під час першотравневої демонстрації Шлапак ніс червоний прапор. Правда, Тимофій лінувався, погано вчився, але душа в нього… І ось тепер — поліцай, зрадник!

Тимофій із неприхованим задоволенням дивився на принишклого, розгубленого Юрка.

— Отак, — гордовито заявив Шлапак, — власть перемінилася. Тепер я командую! Захочу — і можу дати першому стрічному по морді. Та що там по морді? Уб'ю, і нічого мені не буде! Скажу, що Гітлера лаяв, зневажливо відізвався про «нові порядки», і мені повірять. А чого повірять? Є в мене заслуги! Учора Радикала арештували. Чув?

— Ні, а за що?

— Підпільник. Підтримував зв'язок з партизанами. До нього Вершина приходив. Попався. Тепер кінець кооперації. Пропав Радикал, і жінку його забрали. Зараз вигріваються в гестапо.

Радикалом прозвали вчителя математики Олександра Семеновича Кошового.

Тимофій завжди лаяв Олександра Семеновича, нахабно поводився у нього на уроках, навіть пошпурив минулої зими каменюку у вікно вчителевої квартири.