Таємниця Зоряної кімнати
- Автор: Лысенко Василий Александрович
- Серия: Таємниця Зоряної кімнати #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0591-X
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця Зоряної кімнати». Краткое содержание книги:
Славко ще трохи посидів і неохоче подався додому.
— І на душі легше стало, — прощаючись, довірливо сказав Слава, — як розповів тобі про своє лихо. А то, віриш, місця собі не знаходив. Ледве у Прип'ять не кинувся сторч головою.
Юрко ще довго сидів у садку під яблунею, думав, зважував кожне Славкове слово. Вважай, не встиг виконати жодного завдання в підпіллі, а вже треба думати, як порятуватись. Клепає Скрипаль, вислужується, самому Майєру доповів про них. А чому ж Майєр наказав не чіпати їх? Мабуть, хоче вистежити, впіймати на гарячому. Арештувати і розправитися з ними він завжди встигне… Сам Юрко й винен. Помітив тінь за старою липою і нічого не сказав Вершині. Тепер наступає розплата. Правда, Скрипаль не зовсім певний, хто саме вночі вів до палацу лейтенанта бо тут гестапівці не стали б і дня вичікувати.
Як же тепер повестися?.. Що більше думав Юрко, то більший страх брав його. Прийшли фашисти, і приховані вороги, як ті таргани, повилазили зі своїх щілин. Он скільки їх зразу набралося в селі. А який жах, що ворог проник у партизанський загін!.. Якийсь фашист Гуня плете павутину, видає плани партизан. Негайно треба йти до фельдшерки, передати почуте. Але ж зараз Оксана Василівна приймає хворих. А зустрітись із нею можна лише дома.
Щоб якось прогаяти час, Юрко почав рубати дрова. І мати недавно просила підрубати березових кругляків, бо збирається пекти хліб.
Опівдні, коли Юрко почав збиратися до Оксани Василівни, знову прибіг схвильований Славко.
— Добре, що застав тебе дома!
— Що сталося?
— На, читай, — Славко простяг аркуш паперу, помережаний дрібним, але розбірливим почерком.
Юрко взяв аркуш, почав читати. Літери, виписані чорним чорнилом, ніби ожили, затремтіли, вони розпливалися, зникали і знову виступали, наче виринали з густого туману: «Я, Семен Олефіренко, клянуся вірою й правдою служити великій Німеччині, великому фюреру-визволителю Адольфу Гітлеру. Я все своє свідоме життя щиро і безвідмовно допомагав німецьким збройним силам, позаяк розумів, що лише вони здатні розгромити більшовиків, визволити нас від їхнього панування. Я прошу вас зважити на мої заслуги, про які добре освідомлений штандартенфюрер військ СС фон Майєр, і прийняти мене на службу в поліцію. Клянусь вірою й правдою служити новому порядку.
На доказ вірності «новому порядку» повідомляю прізвища ряду підозрілих осіб, мешканців села Відрадне. На мою думку, вони є непримиренними ворогами великої Німеччини і підлягають безумовному знищенню. Я переконаний, що деякі з названих мною активістів залишені в підпіллі, підтримують зв'язок з лісовими бандитами, передають їм важливі відомості, забезпечують боєприпасами, медикаментами, іншими потрібними речами. Це такі мешканці села Відрадне:
1. Кавунець Григорій Порфирович, колишній червоний партизан, активно діяв проти німецького війська в 1918 році, зарубав двох німецьких офіцерів під час бою на залізничному переїзді Сухиничі. Цей же бандит під час нападу на палац пана Хоткевича прострелив руку полковнику фон Корфу. Зараз Кавунець хворіє, проживає в родині старшого сина. Син служить в Червоній Армії. Дома лишилися його дружина і троє дітей.
2. Онищенко Віра Миколаївна, вчителька місцевої школи, активна комсомолка, залишена в підпіллі, підтримує зв'язок з партизанами. Знаю з надійних джерел, що до неї приходили вночі озброєні партизани. Вони майже годину пробули в будинку вчительки, а потім пішли в ліс. Учителька проживає з своїми батьками, колишніми активістами, має сестру та брата. Всі вороже настроєні проти «нового порядку».
3. Грищенко Сергій Миронович, колишній міліціонер, активіст, депутат районної Ради. Зараз хворіє, проживає в селі Відрадному. Займає будинок репресованого більшовиками Симона Маковія.
4. Семенчук Іван Гнатович, вчитель, жінка єврейка, мав семеро дітей. Без сумніву співчуває більшовикам.
5. Кравець Павло Свиридович, колишній голова колгоспу, активіст, має восьмеро дітей і дружину. Старший син Володимир комсомолець. Активіст. Допомогав лісовим бандитам обладнувати потаємні схованки.
6. Карпухно Оксен Григорович, працював бригадиром у колгоспі, співчував більшовикам. Є відомості, що він залишений у підпіллі.
7. Окраєць Володимир Петрович, активіст, перебуває в Червоній Армії. На моїх очах забив з кулемета двадцять німецьких солдатів. Представлений до нагороди. У селі проживає дружина і четверо дітей.
8. Максим Середа. Колгоспний коваль. Активіст. Червоний партизан. Воював проти німецького війська в 1918 році. Зараз на фронті. Кулеметник. На моїх очах Середа багнетом заколов німецького офіцера із залізним хрестом на шиї. Гранатою знищив кулемет з обслугою. Представлений до ордена. Коли я вночі переходив з перепусткою-листівкою на німецький бік, Середа прострілив мені плече. У селі лишилися його дружина і дев'ятеро дітей. Троє з них — комсомольці. Найстарший Федір часто буває в лісовому селі Грибарі. Підтримує зв'язок з партизанами.
Подаю перші відомості про сільських активістів, підпільників, прихованих ворогів «нового порядку». Буду й далі виявляти всіх, хто виступає проти окупаційних властей, повідомлятиму про їх діяльність поліцію та жандармерію.
На підтвердження своєї лояльності до німецьких властей додаю довідку, видану майором фон Крігом в житомирському таборі для військовополонених».
До аркуша тоненькою булавкою прикріплений папірець з машинописним текстом. Унизу кругла печатка з розпластаним чорним орлом. У документі значилося: «Під час перебування в житомирському таборі для військовополонених пан Семен Олефіренко, уродженець села Відрадне, виявив лояльне ставлення до окупаційних властей. При його активній допомозі знешкоджено групу комуністів у складі тридцяти п'яти осіб. Пан Семен Олефіренко зробив ряд інших важливих послуг німецькій армії. Заслуговує повної довіри. Має право на забезпечення пайком. Рекомендуємо пана Олефіренка в німецьку поліцію.
Довідка видана для пред'явлення в районну жандармерію.
29 липня 1941 р. Начальник житомирського табору для військовополонених майор фон Кріг».
Юрко уважно прочитав заяву, написану Олефіренком начальнику місцевої жандармерії Гофману, довідку, запам'ятав прізвища тих людей, які звинувачувалися у ворожому ставленні до «нового порядку» й повернув папери Славкові.
— Де ти взяв цю заяву?
— У батька в кишені. Він напився сьогодні зранку і сів писати донос в жандармерію. Зараз спить. А завтра, говорив матері, піде до Гофмана і виведе більшовицьких помічників на чисту воду.
Славко благально дивився на Юрка, чекав його поради. А що міг йому порадити Юрко? Страшною людиною виявився Семен Олефіренко. Але ж він Славків батько. І тут Славкові треба самому вирішувати, як він має повестися в цій справді-таки страхітливій ситуації.
— Узяв я батькову заяву, — розповідав Славко, — прочитав і зразу до тебе. Може, ти щось порадиш, бо одному й збожеволіти можна. Мати плаче, благає батька не занапащати людей, а він тільки зубами скрегоче, хоче відомстити за відібраний хутір, із шкіри пнеться, щоб вислужитися перед фашистами. Постріляють жандарми оцих людей, про яких батько написав у своїй заяві. Нікого не помилують. А там жінки, діти, старі люди!
— Треба щось придумати!..
— Скільки не думай, а все одно, нічого не вигадаєш, — безнадійно проказав Славко, — батька ніхто не переконає. У нього одне на думці — повісити, убити, відрубати голову!
— Може, давай так зробимо, — непевним голосом порадив Юрко, — перепишемо ці папери і залишимо їх у себе, а оте, що написав твій батько, віднеси додому й поклади на місце! Що буде, як він прочуняється, а паперів нема, зникли!
— Що з того, — засумнівався Славко, — як ми перепишемо той донос? Людей все одно постріляють.
— За ніч можна буде всіх попередити, хай люди тікають з села, рятуються…
— Так, мабуть, і треба зробити, — погодився Славко.