Остання збірка

— А рахунок у банку?

— Вичерпаний до нуля.

— Облігації? Нерухомість? Хоч що-небудь, що можна перетворити в готівку?

— Нічого, крім цього всюдихода, який ви продали мені за вісім тисяч доларів. Коли повернуся, розрахуюся з вами всюдиходом.

— Якщо повернетеся. Мені прикро, містере Морисон, але нічого не вийде.

— Що ви хочете цим сказати? — запитав Морисон. — Ви ж знаєте, що я заплачу за шини.

— А ви знаєте закони Венери, — уперто сказав Еді. — Ніякого кредиту! Гроші наперед!

— Не можу ж я їхати на всюдиході без шин, — сказав Морисон. — Невже ви мене кинете в такому становищі?

— Ніхто не збирається вас кидати? — заперечив Еді. — Такі ситуації трапляються зі старателями щодня. Ви знаєте, що робити, містере Морисон. Зателефонуйте до компанії «Комунальні послуги» й оголосіть себе банкрутом. Підпишіть папір про передання їм залишків всюдихода, спорядження і всього, що ви знайшли дорогою. Вони вас витягнуть.

— Я не хочу повертатися, — відповів Морисон. — Дивіться!

Він підніс апарат до самої землі.

— Бачите, Еді, бачите ці червоні й пурпурові цятки? Десь тут залягає багата жила!

— Сліди знаходять усі старателі, — сказав механік. -Клята пустеля повна таких слідів.

— Але це багате родовище, — наполягав Морисон. — Сліди ведуть прямо до покладів, до великої жили. Еді, я знаю, що це дуже велика послуга, але якби ви ризикнули заради мене парою шин...

— Не можу, — відповів Еді. — Я всього лише дрібний службовець і не маю права телепортувати вам жодних шин, поки ви не покажете гроші. Інакше мене виженуть з роботи, а може, й посадять. Ви знаєте закон.

— Гроші наперед, — похмуро промовив Морисон.

— Саме так. Не робіть дурниць і повертайтесь назад. Можливо, коли-небудь спробуєте ще раз.

— Я дванадцять років збирав гроші, — відповів Морисон. — Я не поверну назад.

Він вимкнув телефон і спробував щось вигадати. Кому ще тут, на Венері, можна подзвонити? Тільки Максові Кренделу, своєму маклерові з дорогоцінного каміння. Але Максові ніде взяти тисячу чотириста доларів — у своїй тісній конторі поряд із ювелірною біржею Венусборга. Його заробітків ледве вистачає на те, щоб сплатити оренду, не кажучи вже про надання допомоги старателям у скрутну хвилину.

«Не можу я звертатися до Макса по допомогу, — вирішив Морисон. — Принаймні поки не знайду золото. Справжнє золото, а не просто його сліди. Отже, доведеться виплутуватися самому».

Він відчинив задній борт всюдихода й почав його розвантажувати, викидаючи спорядження на пісок. Треба відібрати лише найнеобхідніше: усе, що він візьме, доведеться тягти на собі.

Треба взяти телефон. Похідний набір для аналізів. Концентрати, револьвер, компас. І більше нічого, окрім води — стільки, скільки він зможе нести. Все інше доведеться кинути.

До вечора Морисон зібрався в дорогу. Він з жалем поглянув на двадцять баків з водою, які змушений був залишити. У пустелі вода — найдорожчий скарб, якщо не рахувати телефон. Але нічого не вдієш. Напившись удосталь, він закинув на плечі мішок і попрямував на південний захід, у глиб пустелі.