За золотом Нестора Махна
- Автор: Скрипник Олександр Васильович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-88-6
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «За золотом Нестора Махна». Краткое содержание книги:
У другому розділі книги публікуються листи Махна і його бойових товаришів, спогади, свідчення та інші документальні матеріали, які проливають світло на пошуки золота, а також життя і діяльність махновців у еміграції.
— З мене досить, — вкотре заревів, кинувши тачку, Льова Зіньковський, що працював підсобним робітником у Андрія Скомського. — Не хочу більше працювати як раб.
— А що ти пропонуєш? — озвався Скомський, який вже звик до подібних спалахів всесильного в минулому начальника махновської контррозвідки.
— Треба перебиратися в Україну, — відповів Зіньковський.
Андрій пильно подивився на свого помічника і зрозумів, що той не жартує.
— Я й сам про це не раз думав, — підтримав він розмову. — Але яким чином це зробити? Адже ми не маємо ні грошей, ні відповідних документів, не знаємо як слід місцевості.
— Є один варіант, — загадково промовив Льовка. — Ввечері зберемося і про все поговоримо.
Все єство Льови Зіньковського противилося тому способу життя, що він змушений був вести в еміграції. Від природи обдарований богатирською силою, могутньою кремезною статурою, міцною волею і свободолюбною вдачею, він ще в дитинстві не терпів образ і нікому не дозволяв попихати собою. На відміну від інших, завжди слухняних, покірливих і сумлінних одноліток-євреїв, він нерідко пускав у діло свої не за віком здоровезні кулаки. І горе було тому, хто насмілювався необачно обізвати його пархатим жидом.
Слава зірвиголови і відчайдуха згодом привела його до анархістів. Тоді він саме працював у Юзівці на металургійному заводі в доменному цеху. Його часто брали у небезпечні вилазки добувати гроші для анархістської каси, і в розбійних нападах він вражав своєю хоробрістю, а іноді й жорстокістю, безжально вбиваючи тих, хто намагався чинити опір. Ще більше загрубіла й зашкарубла його душа на царській каторзі — у 1915 році Катеринославський окружний суд за участь у експропріаціях засудив його до 8 років каторжних робіт. Революція принесла йому звільнення і навіть особливий статус — потерпілого від старого режиму, борця за волю і світле майбутнє.
Він повернувся на рідний завод, де був обраний членом Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Коли на Україну прийшли німці, подався до Червоної Армії, воював під Царицином. Потім почалося щось незрозуміле: одночасно зі своїми порядками з’явилися німці, австрійці, гетьманці, червоні, білі і ще бозна-хто. У цій катавасії Льова безпомилково примкнув до Махна, який йому видався ближчим за духом і тим, що він вкладав у поняття революційного перетворення суспільства. Швидко завоювавши авторитет, він увійшов до найближчого оточення отамана і став начальником повстанської контррозвідки. Саме на цій посаді він і розкрив себе повністю, одержав величезні повноваження і можливість карати і милувати, розчавлювати людей і шляхетно дарувати їм життя.
І тепер, після тієї майже безмежної влади, він змушений рабською працею заробляти собі на прожиття. Він, кого навіть свої брати-махновці нерідко побоювалися і обминали після якихось провин, тепер має залишатись підсобником, бо у будівельній справі нічого не тямить. Льовкина волелюбна натура постійно бунтувала, у відчаї натикалася на непорозуміння, мов на глухі стіни, але виходу не знаходила. Тепер, здається, з’явилася ціль. Хоч ще незначне і примарне прояснення, але все ж не порожня темрява і безвихідь нікчеми. Серце у передчутті чогось нового забилося сильніше, погнавши гарячу кров жилами, стрепенувся і ожив мозок.
Вечеряли, як завжди, гуртом за одним столом надворі. Варена картопля, цибуля, сало і помідори з огірками були насипані у великі миски, з них кожен накладав собі до тарілки сам. Говорили теж про їжу.
— Я б оце з’їв борщу зі свіжою капустою, галушками і квасолею, — першим почав Бойченко. — У мене мати такий смачний борщ варила, що ні в кого такого не пробував.
— А я б не відмовився зараз від вареників з картоплею і з капустою, — перебив його Шанкала. — І щоб перемішати їх з підсмаженою цибулькою і шкварками.
— А я мрію про смажену свіжину з картоплею, — додав Скомський. — Хочете вірте, хочете ні, а у мене аж в яснах свербить, коли подумаю про це.
— Чому в яснах, а не в носі, скажімо? — засміявся Бойченко.
— Бо я завжди уявляю, що коли жую ніжне соковите м’ясо, то воно застряє між зубами. Потім я його ще довго виковирюю заструганою тоненькою паличкою і знову й знову відчуваю смак свіжини.