За золотом Нестора Махна
- Автор: Скрипник Олександр Васильович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-88-6
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «За золотом Нестора Махна». Краткое содержание книги:
У другому розділі книги публікуються листи Махна і його бойових товаришів, спогади, свідчення та інші документальні матеріали, які проливають світло на пошуки золота, а також життя і діяльність махновців у еміграції.
В пошуках Махна
Поїзд, в якому їхали Спектор з Лепетченком, наближався до Варшави. Вони сиділи мовчки. Кожен думав про своє. Іван всю дорогу розмірковував про невдачу, що трапилася на кордоні. Спочатку він сердився на Марка, бо ж саме той знайшов провідників, які врешті виявилися злодіями і так нахабно пограбували їх. «І підгадали ж зручний момент, — уже вкотре прокручував він у пам’яті недавні події. — Раптово напали і швидко втекли на човні. А я не міг навіть кинутися навздогін, бо не вмію плавати. До того ж, будь-якої миті на нас могла натрапити польська варта. От якби в іншому місці мені з тими контрабандюками здибатися…»
Спектора він уже менше винив у тому, що трапилося. Той і сам постраждав: зараз сидів і прикривав рукою підбите око, навколо якого утворився великий жовто-чорний синець. Але золото вже не повернути. Тепер головне: знайти Махна і про все йому розповісти. Звичайно ж, Нестора Івановича такий результат походу мало порадує, але нічого не вдієш.
— Це вже Варшава? — запитав Спектор, виглядаючи у вікно.
— Так, під’їжджаємо, — відповів Лепетченко.
Марк весь час сидів повернувши голову до вікна, щоб сусіди по вагону менше бачили його підбите око, і тепер розглядав околиці. Він уже заспокоївся і обдумував подальші плани. Перший етап операції пройшов успішно. Він — за кордоном, разом з ад’ютантом Махна, а золото залишилося в руках ГПУ. Щоправда, довелося трішки постраждати, але все це було заздалегідь передбачено. Начальник Волочиського прикордонного загону і його давній приятель Люшков з цього приводу жартував: «Коли битимуть, не відхиляйся, а, навпаки, підставляй щоку. Зате потім буде менше підозр». І дійсно, Лепетченко почав йому навіть співчувати, пересердившись за те, що знайшов ненадійних провідників. Тепер для Марка найважливішим було, щоб йому повірив сам Махно і прийняв до свого близького оточення. А перед цим ще мала відбутися зустріч з Григорієм Сергієнком.
Сорокарічний Григорій Іванович Сергієнко був одним з найстарших і найдосвідченіших серед махновців. У повстанській армії він обіймав відповідальну посаду начальника постачання і знаходився поряд з Нестором Махном з першого до останнього дня бойових дій. І в еміграції він намагався триматися поближче до свого колишнього командира. Лише в Торунь з ним не поїхав, залишившись у Варшаві.
Лепетченка зі Спектором він зустрів тепло. Про мету Іванової поїздки на Україну він знав від самого Махна, тому вже довго чекав його повернення або хоча б якихось звісток з батьківщини.
— Я бачу, Іване, ти не сам приїхав, — Сергієнко відразу пізнав Спектора. — Але спочатку проходьте до кімнати, там про все поговоримо.
Слухаючи довгу розповідь прибулих, він часто їх перебивав, розпитуючи про Гуляй-Поле, про своїх родичів, про те, як там взагалі живуть люди, про порядки і таке інше. Потім розповів про себе та інших земляків, зазначивши, що сліди Махна загубилися десь у Данцігу.
— А з Нікою ти давно бачився? — запитав Лепетченко. — Можливо, у нього є якась інформація про місце знаходження Нестора Івановича.
— Та вже давненько ми з ним не зустрічалися, — відказав Сергієнко.
Лепетченко вирішив наступного дня розшукати Ніку і поговорити з ним. Побачивши Лепетченка, Ніка зрадів і відразу запитав:
— Привіз золото?
— Віз, та довезти не вдалося, — відказав Іван і розповів про всі свої пригоди, починаючи з ковельської переправи через кордон.
— Я здогадуюсь, від кого чекісти могли дізнатися про нашу операцію, — несподівано сказав Ніка.
Лепетченко дивився на нього, нічого не розуміючи, а він продовжував:
— Пам’ятаєш, хто фінансував цю справу?
— Звичайно, пам’ятаю — Померанець.
— Так ось, гроші для цього він одержав у радянському консульстві.
— Не може бути, — не повірив Лепетченко.
— Ще й як може, — відкинув заперечення Ніка. — Адже спочатку Померанець казав нам, ніби взяв гроші у своєї сестри і її чоловіка. Але коли я їх запитав, скільки вони дали, то сестра з подивом відповіла, що ніяких грошей вони не давали. При цьому натякнула, що можливо він взяв певну суму в радянському консульстві, куди частенько навідувався.
— Ось воно чому по той бік кордону на мене вже чекали, — зробив висновок Лепетченко. — І під час допиту з’ясувалося, що їм відомі всі наші плани.
— Отже, з самого початку всі плани щодо золота були приречені на провал, — підсумував Ніка.
— Виходить, що так. Хоча був же один шанс.
Лепетченко мав на увазі допомогу Спектора і невдачу, яка їх спіткала на кордоні під Волочиськом. Замислившись на якийсь час, Ніка висловив свій сумнів: