Нестерпна легкість буття

— Мені вже вісімнадцять, — запротестував він.

— В такому разі покажіть посвідчення, — сказала, Тереза.

— Не покажу, — відрубав хлопець.

— Тоді пийте лимонад, — сказала Тереза.

Хлопець мовчки встав зі стільчика і пішов. Але десь через півгодини повернувся і знову сів біля бару. Його жести були розмашисті, і від нього за три метри тхнуло алкоголем.

— Лимонаду, — зажадав він.

— Ви п’яний, — відповіла Тереза.

Хлопець показав на друковану об’яву, що висіла на стіні за Терезою:

«Особам, яким ще немає вісімнадцяти років, продавати спиртне суворо забороняється».

— Вам заборонено відпускати мені спиртне, — сказав він, змахнувши перед Терезою рукою, — але ніде не написано, що мені заборонено випити.

— Де ви так набрались? — запитала Тереза.

— У корчмі навпроти, — розсміявся він і знову зажадав лимонаду.

— То чому ж ви там не лишилися?

— Бо я хочу на вас дивитися, — відповів хлопець. — Я люблю вас!

Його обличчя було якось дивно скривлене, коли він говорив це. Тереза не розуміла: він сміється з неї? заграє? жартує? чи просто не знає, що говорить з п’яних очей?

Вона поставила перед ним лимонад і почала обслуговувати інших відвідувачів. Фраза «я люблю вас» ніби вичерпала хлопця. Не промовивши більше й слова, він тихо поклав на стойку гроші і щез, Тереза навіть не помітила коли.

Та тільки-но він пішов, озвався невеликий лисий чоловічок, що випив уже три чарки горілки:

— Пані, адже ви знаєте, що неповнолітнім заборонено відпускати спиртне.