Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
— Гм… І що ж ви вибрали?
— Сукню вечірню, чорну таку, гарну…
— Він вам сказав розмір?
— Ха! — зраділа продавщиця. — Він точний розмір назвав! А казав, що це не його жінка або коханка, а просто знайома. Точніше, навіть не розмір, а мірки — точний зріст, об’єм талії, окружність грудей… Уявляєте?
— Спробуйте пригадати ці мірки, — попросив Кобища. — Ви мусите пам’ятати…
Дві продавщиці посперечалися між собою, потім зазирнули в якісь свої папери, врешті зійшлися на зрості сто шістдесят два, об’ємі талії шістдесят чотири, окружності грудей сімдесят дев’ять.
— Пляшку шампанського ще взяв, — згадала друга.
— Нервовий все-таки був, дуже поспішав.
Обидва охоронці заявили, що клієнт мав справді несвіжий вигляд і постійно тримав руки в кишенях. Крім того, один із них зауважив, що чоловік у плащі виглядав «якось не так». Ніби з похмілля… А може, наркоман — худий, блідуватий якийсь.
З цією досить вичерпною, хоч і доволі суперечливою інформацією вони й залишили крамницю. А за кілька годин цілеспрямованої роботи цінність цієї інформації суттєво зросла. Свідчення найближчих подруг дівчини, знайдений у її квартирі одяг та медична картка з тієї ж дільничної поліклініки підтвердили, що параметри, названі продавщицею з нічного магазину, відповідають розмірам Наталії Косовської. А це, в свою чергу, давало підстави вважати, що вона жива і перебуває десь разом з імовірним кілером — худим чоловіком у довгому плащі, озброєним «Береттою» із глушником, на правах аж ніяк не полонянки. І що можливе місце їх перебування — район вулиці Богдана Хмельницького.
Кобища відчув натхнення. Терміново було скликано всю слідчу групу. Цей ковбой, як казав генерал Панасюк, все-таки дилетант. Зухвалий дилетант. Лише тепер, після «Діаманта», майор зрозумів це остаточно. Версія про професіонала-віртуоза, можливо, єдиного у своєму роді, відпала. Тепер Кобища не сумнівався, що скоро вони візьмуть його. От-от. Потрібне лише якесь додаткове зусилля.
Забравшись із квартири Косовської, він повинен був знайти собі інше житло. Скоріш за все, дилетант скористався для цього оголошенням. Бо і до цього все робилося саме в такий, примітивний спосіб.
Люди зі слідчої групи вже працювали в агенції з найму житла та вишукували об’яви на будинках і стовпах у згаданому районі. Першим, мало не в милі, прибіг Сердюк з корінцями трьох зашарпаних об’яв. Перевіркою встановили, що одну з квартир найняли три студенти, друга ще чекала на квартирантів. Залишалася третя адреса.
Вони під’їхали до потрібного будинку і піднялися на другий поверх. Двері відчинив молодий чоловік у спортивних штанях та футболці. На запитання, чи здається квартира, він відповів, що вже здав її. Кобища пред’явив йому посвідчення, а слідом простягнув і фоторобот.
— Він?
Молодик знизав плечима і невпевнено промовив:
— Наче схожий… Це ж не фотографія! Ну, схожий, брови такі ж густі…
Кобища дістав мобільний і набрав номер.
— Віктор? Значить так. Викликай групу. Збір там, на Богдана Хмельницького. Буду за двадцять хвилин. Без мене не рипатися. Хай приїжджають мікроавтобусом і сидять тихо. За все відповідаєш головою.
Вилиці жорстко проступили на обличчі начальника відділу вбивств, який за останні два-три тижні схуд і змарнів. Проте обличчя це й далі не виказувало жодних емоцій. Зате господар помешкання, який чув усю розмову непроханих гостей, помітно нервувався. Руки тремтіли, а ногами ніяк не міг потрапити в штанини. Кивнувши на нього помічникам і глянувши на годинник, Кобища вийшов з помешкання. Слід, по якому вони йшли вже кілька тижнів, ставав надто гарячим.
А до вулиці Богдана Хмельницького, посеред якої хвилин п’ятнадцять тому зупинилася сіра «Волга», вже під’їжджав нічим не примітний білий РАФ.
Надворі смерклося. Водії повмикали фари, і від цього здавалося, що навколо вже ніч. Кобища сидів у РАФі разом із хлопцями у чорних масках і роздавав останні інструкції. Машини стояли з протилежного боку будинку, там, куди не виходили вікна квартири, в якій зараз перебував кілер. Господар квартири, докладно описавши її планування, зовсім скис.
— Ну, пішли.
Чоловік дванадцять з обох машин швидко, розтягнувшись ланцюжком, оббігли будинок і зникли у під’їзді. На третій поверх піднімалися тихо. Двоє відразу пішли вище, перевіряти можливий вихід на горище. Плямисті камуфляжі скупчилися перед дверима.
Двері були з вигляду благенькі. Добре натисни — і… Тиша лякала. Там, по той бік дверей, знайшов притулок убивця, озброєний пістолетом, яким вміє добре користуватися. Зухвалий чоловік без сентиментів, який іде ва-банк. Безперечно, зброя при ньому. Напевно, він не розлучається з нею навіть уночі. Чи встигне він вихопити її та натиснути на спуск?