Сніданок на снігу
- Автор: Днистровый Анатолий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-6539-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сніданок на снігу». Краткое содержание книги:
— Ми знову не зможемо ніде піти? І виїхати не зможемо? — запитала Людмила.
— Не зможете — вода. Сніг тепер стане водою і знову прийде до вас, — усміхнувся Микола.
— І що нам робити? Що тепер буде? — втрутився Зарецький у розмову.
— Нічого особливого, — лукаво усміхнувся Микола, — відпочивайте. Живіть, ніби на курорті.
— Легко сказати, — пробурмотіла Людмила.
— Міст посунувся і тріснув. Проїхати ним неможливо. Я вертаюся до себе, поки ще можна. Всюди вода прибуває. Ледве до вас добрався — завтра вода буде ще вище. У низовинах люди тікають із хат — переселяються до родичів, які живуть подалі від ріки. Вода просто дика, з кожним днем її рівень стає вище.
— Наскільки вище? — занепокоїлася Людмила й розгублено поглянула на Зарецького, потім знову на Миколу.
— Так високо, що будете тут сидіти і кукурікати ще тижнів два, не менше. Вам ще добре — хата на горбочку, а внизу — хоч бери і з вікон випливай на байдарці.
Зарецький це уявив й усміхнувся. Він подумав: було би здорово таким чином плавати в гості на човні, запливати ним у хату, прив’язуватися у вітальні, біля столу, гомоніти з господарями, пити чай, а потім таким же чином назад крізь вікно і плисти до своєї хати.
— Чого смієшся? Будете тепер робінзонами — на своєму острові. Приїхати не зможу, хіба що вплав, як риба, — він засміявся і поклав на подвір’ї великий клунок. — Тут Жанка вам дала трохи різного — ліки, свіжого кролика, хліб, масло, настоянку, уколи.
— Дякую, — сказала Людмила, — передавай їй вітання.
— Як це — на острові? — не зрозумів Зарецький.
— А ось так — на дикому острові, без нанотехнологій. Звикнеш! — засміявся він.
Зарецький і Людмила спершу спантеличено переглянулися, обвели поглядом усе навколо, зупинилися на горах; ріка неподалік гуркотіла, повітря було сповненим важкою вологістю; певну мить вони мовчки дивилися на Миколу і раптом розреготалися, як ненормальні. Сонце добряче припікало. Гори до них наближалися шумом вітру і гуркотом розбурханої ріки, вологою прохолодою й велетенською тінню, що невпинно зростала, лягаючи на будинки й дерева.
— І вчепився він із тими нанотехнологіями, — сказала Людмила, а потім, задумавшись, різко обернулася й поглянула на темно-сірі, тьмяні гори.
— Які в дупі нанотехнології, — усміхнувся Зарецький і згадав батькового приятеля Жору. Він неодмінно віднайде його хату і покаже Людмилі.
14 квітня — 12 червня 2013, Київ
Долина річки Ізонцо
Данило й Ксеня їхали машиною і побачили жахливу картину нещодавньої аварії: розбитий темно-кавовий джип «ніссан» злетів із проїжджої частини дороги і «обійняв» своїм передком бетонний електричний стовп, а позаду нього, на відстані десятка метрів, лежала догори колесами малолітражна сіра «хонда»; за місцем аварії, засипаним уламками скла, шматками бамперів, за тридцять метрів, на обочині стояв із обдертим лівим боком білий «ланос». Біля джипа крутилися працівники міліції — робили заміри, обгородили місце дорожньо-транспортної пригоди; на тротуарі біля будинків стояло близько двох десятків людей, інша група роззяв була коло двох дітей із перебинтованими кінцівками; у карету «швидкої допомоги» на ношах несли вкрите гумовим простирадлом тіло потерпілої людини, а позаду цього всього, під невеликим кіоском, розпачливо голосила розчервоніла літня жінка з розпатланим волоссям і перебинтованим коліном.
Картина настільки приголомшила молоде подружжя, що вони їхали після цього хвилин десять мовчки, втупившись очима в дорогу перед ними та у випадкові зустрічні машини. Ксені здалося, що чоловік надто сильно натискає на газ, бо вони стрімко наближалися до машин перед собою, а потім їх різко обганяли. Від настирливого вечірнього сонця Данило одягнув чорні окуляри, на декілька сантиметрів опустив своє бокове віконце й закурив. Коротко підстрижена русявка Ксеня, яка сиділа поруч, спостерігала за ним скоса. Він затягувався, від чого цигарка на кінчику спалахувала червоним жаром, випускав дим, і той тонкими пасмами тягнувся до шпарини у спущеному вікні й вивітрювався назовні.
— Ти боїшся потрапити в аварію?
— Не знаю, — після кількох десятків секунд відповів чоловік, — я про це ніколи не думав.
— Там були діти — я бачила, як медики перебинтовували дівчинку.
— Бідні, — сказав Данило і викинув цигарку.
— Таке нещастя… — промовила Ксеня.
Траса пішла на спуск, простягаючись уздовж охайної посадки дерев, унизу виднілася автобусна зупинка, кілька людей на ній і неширока другорядна дорога ліворуч — до одного з пришосейних селищ. Вечірнє літнє сонце било Данилові й Ксені в лице. Потім траса знову потягнулася тонкою блискучою змійкою вгору й буквально врізалася в темний листяний ліс, де одразу загубилася в гущі дерев. Машина пішла на спуск, Данило, тримаючи кермо, витягнув руки й відкинувся на спинку крісла.