За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Проте жодних аргументованих підтверджень щодо участі вояків «Довбешки» в акції у Парослі Мотика не подає. Версія спирається на кілька непрямих спогадів та один документ, який викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Польський дослідник покликається на свідчення українського повстанця Петра Василенка, який указує, що село Паросля справді було знищене упівцями, але сотнею під командою «Кори», а не «Довбешки», який очолював акцію на Володимирець. З документів УПА—Північ дізнаємося, що «Кора» ― це Мельник Макар, сотня якого справді діяла у Володимирецькому районі, але розпочала діяльність лише в серпні 1943 р. У наведених свідченнях ніде немає точної хронологічної прив’язки, яка дала би змогу зрозуміти, що йдеться саме про лютий 1943 р. Отож, у цьому документі маємо справу з помилкою або щодо місця проведення акції, або щодо учасників. Окрім того, поданої інформації недостатньо, аби точно локалізувати її у часі. З огляду на це, вважати ці свідчення надійним джерелом, напевно, не варто. Тим паче не варто будувати на такому непевному аргументі цілу концепцію про започаткування антипольського фронту УПА.

Український історик Іван Патриляк у рецензії на книгу Мотики також піддав сумніву те, що сотня «Довбешки» після акції на Володимирець намагалася би продовжити активні дії. «Взагалі виглядає доволі сумнівно, щоб сотня Перегійняка, яка вчинила напад на Володимирець, ще попутно палила польські села, ― пише він. ― Справа в тім, що сотня була слабо озброєна і за логікою подій їй потрібно було б якнайдалі відійти від місця нападу, щоб уникнути німецького переслідування та знищення, а не займатися убивством поляків, затримуючись поблизу Володимирця. Місце перебування сотні на момент нападу на неї німецьких сил 22 лютого 1943 р. підтверджує припущення про те, що партизани намагалися заховатися після акції на Володимирець. Висоцьк, біля якого німці наздогнали сотню, розташований на межі Полісся неподалік великих лісових масивів і боліт. Це ідеальна місцевість для того, щоб «відсидітися», перечекати німецьке переслідування. Марш сотні на північний схід від Володимирця до поліських боліт вказує на бажання Перегійняка врятуватися від можливого удару з боку німців. Виявлення будь-якої активності після нападу на Володимирець виглядало самогубством».

Так само як конкретний випадок із Парослею, не знаходить документального підтвердження й ціла конструкція. У рішеннях Третьої конференції немає нічого, що можна було би трактувати як заклик чи пряму вказівку до антипольської акції. Крім того, антипольські виступи на Волині почалися не після переходу української поліції у підпілля у березні 1943 р., а до того. Утеча українських поліцаїв до лісу (між іншим, слід відзначити, що далеко не всі з 5 тисяч, які покинули лави поліції, приєдналися до УПА — частина з них намагалася рятуватися від німецьких репресій самостійно, частина об’єдналася в далекі від будь-якої політики групи, ще дехто навіть приєднався до радянських партизан) вилилася не в масові вбивства польського населення, а в одиничні зведення порахунків із поляками, що залишилися на німецькій службі. «У зв’язку із втечею української поліції до лісів з повною екіпіровкою, ― читаємо в польському документі «Українська справа», ― відразу почались спорадичні випадки вбивств поляків, які працювали на німецькій службі ― адміністраторами маєтків, у лісовій, дорожній службі тощо. Ці вбивства мали характер особистих порахунків і були спричинені бажанням помсти особам, які прислуговували німцям і неодноразово були змушені з огляду на займану посаду виступати всупереч інтересам місцевого населення». Ніде в документі масовість протистояння полякам не пов’язана з переходом у підпілля української поліції.