За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Польське підпілля намагалося взяти під контроль наростання антиукраїнського руху в цьому регіоні. У жовтні 1943 р. видання «Biuletyn Informacyjny» публікує зауваги щодо дій «Комітету відсічі Волині», який закликав до негайної організації збройної відповіді українцям. «Лише і виключно Керівництво підпільної боротьби і Командування Армії Крайової є покликане до рішень про збройні виступи, ― читаємо тут, ― самовільних і неузгоджених починань в нашій ситуації не можна допускати». Проте далеко не всі польські підпільники вважали такі звернення обов’язковими для себе, тому напади тривали.
Інформація про перебіг конфлікту циркулювала між різними районами ― Холмщиною, Волинню, Галичиною, ― незважаючи на їхню ізольованість. Вона була одним із чинників посилення протистояння. Часто емоційно насичені, перебільшені новини про жертви на одному терені запалювали вогнище конфлікту на іншому.
Теза про те, що конфлікт на Волині значною мірою був спровокований потраплянням сюди повідомлень про антиукраїнські акції на Холмщині, поширена в українській історіографії. Часто польські історики подають її як надуману, таку, що служить виправданням. Проте підтвердження її знаходимо у багатьох документах ― як українських, так і польських. У розлогому аналітичному документі польського підпілля під назвою «Українська справа» про з’ясування причин загострення конфлікту на Волині читаємо: «Коли ми звернулися до двох найвизначніших українських діячів у Варшаві з колишньої російської імперії з проханням пояснити причини волинських подій, то вони навели приклади здійснення польською гранатóвою поліцією в Холмському повіті, за німецьким дорученням, репресії проти українських сіл за підозру у підтримці радянських диверсантів і неправильної поведінки польських сільських управителів лісової служби тощо на Волині як можливу причину подій на Волині».
Напади на українські села Холмщини продовжилися восени. Їх полегшував той факт, що українці були практично безборонні. За винятком невеликого озброєного загону самооборони, який на середину 1943 р. налічував 200 вояків, тут не було сили, здатної їх захистити. Ініціатива створення повстанських відділів, яку в той час реалізовували на Волині та Галичині, не охоплювала Холмщини. Тому напади на українські села тривали. «Дня 21 жовтня узброєна в скоростріли й кріси банда, — писав архієпископ Іларіон, — зо співом «Єще польска не згінела» напала на парафію Мірче Грубешівського повіту й спалила 196 господарств разом з живим і мертвим інвентарем, а 26 чоловік забито і 4 ранено. Знайдено там жертви з вирізаними язиками, викрученими руками, видовбаними очима і т. ін. Не помилувано навіть жінок і дітей. Напад подовжувався 4 години вночі». І це було далеко не єдине спалене українське село в той час: в українських документах згадуються також напади в жовтні на села Молодятичі, Грабовець та ін.
У листопаді 1943 р. Український допомоговий комітет у Грубешові розгорнув акцію «Зимова допомога погорільцям». В оголошенні про її початок зазначалося: «Бандитські напади в останніх місяцях багато нещасть і всякого горя нанесли українському населенню повіту. Моложів, Стірільці, Тухачі, Пасіка, Мірче, Молодятичі, Грабовець і много відокремлених випадків по різних селах нашого повіту потребують помочі. Поверх дві тисячі наших братів опинилося без даху над головою й голодні та босі з острахом вижидають зими».
1943 р. для українців Холмщини завершувався у важких умовах. «Зараз твориться щось страшного, — писав Холмсько-Підляській консисторії священик села Підгірці, — щоночі гине в страшних муках десятки безвинного населення. Від 19 грудня щоночі напади. Ніхто не роздягається і не спить по хатах». За інформацією представництва УЦК у Любліні, протягом 1942—1943 рр. «впали від злочинної польської ворожої руки числом п’ять сотень українські передовики Холмщини і Підляшшя». Найбільше загиблих — 269 — припадає на Грубешівський повіт. Ці цифри, очевидно, неповні — підраховані лише активісти українських організацій. Обліку загиблих українських селян ніхто не вів. Проте це був лише початок — наймасштабніша трагедія українців Холмщини сталася наступного, 1944 р.
Коли спалахнула Волинь
1943 р. найбільшим вогнищем польсько-української війни стала Волинь. Як і в сусідній Холмщині, основну роль у розгортанні протистояння між українцями та поляками відіграв тягар непорозумінь минулого. І так доволі високий з міжвоєнного періоду рівень взаємної нетерпимості між українцями й поляками в роки Другої світової постійно наростав. Оунівці підкреслюють різницю в ставленні до українців між тими поляками, що вже протягом багатьох поколінь мешкали на Волині, і тими, хто з’явився там в результаті колонізаційної політики Другої Речі Посполитої. Саме другі, на думку українських підпільників, провокували протистояння. «Польсько-українські відносини, — читаємо в оунівському звіті з Волині за липень 1943 р., — чим далі, то тим більше загострюються, викликаючи часті і гострі конфлікти. Підставою є великодержавні аспірації польського осадничого елементу, що осів в нас за часів існування польської держави з метою полонізації українського населення Волині, а тим самим тіснішого її зв’язання з польською державою. Для тих політиків всякі прояви українства на наших землях, почавши вже від уживання української мови, приналежності до православної релігії і т. п., є небажаними, ворожими, визвольні соборницькі змагання українського народу на Волині є для цих поляків протидержавним, з їх погляду, актом. І вони не жаліють ані сил, ні засобів для боротьби з цими змаганнями. Ці збанкрутовані політики польської «моцарствості» [22], підсилені свіжими силами з-за Буга, вже від довшого часу закладають державницькі польські організації на Волині (делеґатури «Жонду Жечи Посполітей», «Страж хлопска»). Своєю добре поставленою пропагандою ці організації розбурхують у місцевого волинського населення поляків, замешкалих віддавна на Волині і чужого всяких великодержавних польських планів, «моцарствові» апетити, настроюючи його ворожо проти українського населення, його мови, звичаїв, віри, національних і державних ідеалів і державницьких змагань».
22
державної величі. — В. В.