Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.
- Автор: Ваховська Неля, Клаппер Денні
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-353-1
- Переводчик: Олена Бєлозьорова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.». Краткое содержание книги:
Дія першої частини відбувається в 1960-ті роки в НДР. На перший погляд, сюжет відповідає логіці бестселера: 14-річну школярку, залюблену в «мух, пацюків і навіть гусінь», запрошує на побачення її вчитель біології Бізальськи. «Рандеву», що має форму «весняного збору матеріалу для природознавчих колекцій», проходить невдало: дівчинка своєю неюннатською поведінкою розчаровує вчителя й осоромлена повертається додому. Проте через два роки вона отримує в спадок його колекцію жуків і виготовляє з них «унікальних» комах, щоб за їх допомогою привернути до себе увагу нового вчителя біології, в чому зазнає невдачі.
Головним топосом цієї частини роману постає школа — храм фетишизованих знань, один із держапаратів, що репресивними засобами забезпечує формування відчуженого суб’єкта, здатного сприймати себе лише як соціальну функцію. Наприклад, як майбутню чоловічу перукарку: «Ось побачиш, я спочатку наноситиму їм на голови шампунь, потім масуватиму їхні брудні довбешки, доки вони не замуркають, немов коти, і не розм’якнуть, наче пластилін; тоді вони тихенько сунутимуть мені в кишеньку, і то лишень купюри, без ліку», — мріє подруга головної героїні. Школа — це замкнена, жорстко ієрархізована система, кожен учасник якої є безтілесною істотою, присутньою в цьому світі лише через функцію — позицію директора, вчителя або учня. Йдеться про семіотичний, вербально кодований простір, головний фетиш якого — знання, ідеал (пост)індустріального суспільства. Проте освячений ним інструментальний розум не здатний до продуктивності: пізнання відбувається засобом розчленування та номінування частин. «Тільця до тілець, голови до голів, лапки до лапок, крильця до крилець», — ось спосіб, яким 13-річна оповідачка намагається познайомитися з мухами. Спроба пізнання обертається механістичним сортуванням частин або безглуздим катуванням у формі експерименту[33], які не відкривають жодного нового горизонту.
Ідеологічне поле знань втілюється в метафору шкільного подвір’я — майже замкненого чотирикутника, який відповідає формі коробочок з-під цигарок марки «Sprachlos» («Нема слів»), що в них оповідачка розкладає результати своїх досліджень. У логоцентричній системі дитина не має свого місця — вона виключена як неповноцінна людина, позбавлена власної мови. Для того, щоб це місце здобути, оповідачка-підліток повинна відмовитися від свого творчого потенціалу (склеювання фантастичних жуків) на користь перформативного відтворення готових мовних формул. Так, навіть намагаючись спокусити Бізальськи, протагоністка вдягає на побачення сукню з візерунком географічної карти, зводячи себе до знаку, а своє тіло — до одновимірної площини пізнання. Лише шкряботіння жуків за пазухою вказує їй на неможливість повної фетишизації свого тіла та викликає істеричний припадок і, відповідно, немилість Великого Іншого.
За логікою роману, прийняття серійної соціальної ідентичності передбачає відчуження індивіда від свого (потенційно) неповноцінного тіла, чия істина — смертність — стає витісненим травматичним ядром. Абсолютне знання, що тотожне владі система може лише симулювати: другий учитель біології боїться, що хтось подумає, ніби він недостатньо ерудований; директор істерично переживає неможливість знати про учнів усе тощо. Знання постає таким собі жижеківським «вивищеним об’єктом», що нікому не належить. Єдиний, хто справді володів знаннями з біології, Бізальськи — подібно до ніцшеанського бога, помирає за кадром, залишаючи протагоністку в стані глобальної тривоги й непевності, що проявляється як сп’яніння, невроз і, зрештою, письмо.
У другій частині — «Привіт» — майже доросла оповідачка-клептоманка краде в універмазі два пакунки ялинкових свічок. Її ловить збоченець-детектив, який обманом забирає в неї весь одяг і замикає дівчину в кабінці чоловічого туалету десь у підвалі магазину. Цілу ніч героїня марно шукає виходу, а зранку її знаходять прибиральниці, які викликають поліцію.
33
Наступного разу дівчинка заточить у видовбаний зсередини корок гусінь гольдафтерів, щоб побачити, на яких саме комах вона перетвориться. Але полонені безславно загинуть, марно кидаючись на ґрати своєї в’язниці й випускаючи зелену рідину.