Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря
- Автор: Бачинська Олена, Вінцковський Тарас
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-0461-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря». Краткое содержание книги:
• У боротьбі з Великою Ордою: народження Кримського ханату
• Українське козацтво наприкінці XV — у першій половині XVI ст.
• Український рух на Слобідській Україні
• Заснування й розвиток міст Південної України
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Слід зважати й на особливості колонізації. Передусім йдеться про нестабільне населення, адже, осадивши слободу чи навіть побудувавши фортецю, більшість мешканців розходилася на «уходи» займатися найрізноманітнішими промислами, повертаючись до населеного пункту лише в разі небезпеки чи на зимівлю, а зчаста й осідаючи довкола нового населеного пункту селами та хуторами. Тобто з часом населений пункт «обростав» селами, хуторами, слободами чи околицями. Цю тенденцію можна простежити на прикладі Харкова, де відбулася глобальна урбанізація. Так, Верещаківка, Основа, Залютино, Данилівка, Олексіївка, що в минулому були поселеннями поза фортецею, на сьогодні — невід’ємна частина міста.
Найважливішою засторогою для вивчення колонізаційних процесів буде те, що залюднення Слобідської України відбувалося із сусідніх (найближчих географічно) територій (Полтава, Миргород, Ромни), звідки вирушав контингент для колонізації. Опанувавши території, незрідка цей непосидливий елемент мандрував далі, і потреба в колонізації нових просторів протягом тривалого часу була чи не основною у виникненні конфліктних ситуацій. Зрідка в переписах зазначалося, звідки прибули переселенці. Відомо, наприклад, що Острогозьк заселили мешканці Чернігівщини, а Суми — мешканці з Правобережжя. Однак містечко Золочів біля Харкова було засновано переселенцями з Мишурового рогу, відомої переправи через Дніпро. Переселенці до Охтирки, за переписом 1659 р., надійшли переважно із суміжних територій — Ромен, Полтави, Гадяча. Ця теза, здається, має потребувати доказів, однак цікаво це перевірити просопографічним способом. Харківський отаман з цікавим і рідкісним ім’ям та прізвищем Ждан Курган, згідно з переписом 1649 р., був полтавським мешканцем. Під час істотних перипетій 60-х рр. XVII ст. полтавські мешканці продавали свої ґрунти, зазначаючи, що вже мешкають у Харкові та Мерефі. Таке сусідство і особливість колонізації містили виразний прикордонний компонент. Це жодним чином не применшує ролі переселенців з Правобережної України чи навіть з Поділля. Але тут слід сказати, що можливості історика надто обмежені через брак, а то і втрату суміжних джерел, тож насамперед йдеться про етнографічні та мовознавчі студії. За мовою переселенців та їхніх нащадків можна певною мірою визначити, звідки ті прийшли, а за ономастикою та географічними назвами визначити зміни в поселеннях. Так, у містечку Вільшани, що біля Харкова, мешканці традиційно пом’якшують звук «о», говорячи немов «купійка», «улійка», «пувітка», що характерно для окремих районів Черкаської області. Крім того, одна з центральних частин Вільшан називається Лисянкою, як і містечко на Черкащині. Тобто переказ, що пов’язує заснування Вільшани мешканцями з Вільшани Корсунського полку (усе на території сучасної Черкаської області), має під собою ґрунт.
Не менш цікавим моментом є процес внутрішньої колонізації, коли з уже заснованих укріплених поселень колонізатор вирушав в околиці і осаджував нові міста та села. Яскравим може бути приклад охтирських колонізаційних ініціатив. Жвавий переселенець рухався на схід, і, наприклад, уже 1658 р. охтирський мешканець Карпо Борзиленко прагнув осадити поселення на Богодуховій гаті (понад річкою Мерлою), у подальшому — містечко Богодухів. Мешканець міста Нижеголі (зараз на території Російської федерації) «черкашенин» (так називали українців в російських джерелах) Мартин Старочудний 1674 р. почав осаджувати поселення на Вовчих водах — у подальшому Вовчанськ. Досить важливими були ініціативи сумських мешканців козаків та старшин на чолі з отаманом, а потім і полковником Герасимом Кондратьєвим. Під їхньою егідою та закликами до переселення у 70-ті рр. XVII ст. були засновані три міста з подібними закінченнями в назвах: Білопілля, Краснопілля, Миропілля. Виходець із Миргорода, що мешкав у слобідському Змієві, полковник Яків Черніговець керував колонізацією понад середньою течією Сіверського Дінця та Осколу. За його керівництва були осаджені Балаклія, Андрієві лози, Ізюм, Савинці, він також сприяв залюдненню Лиману та Маяцька. Постаті, що керували оселенням називалися осадчими. Саме ці особи або приводили ватаги переселенців, або вирушали зі слобід із закликами до переселенців і приводили тих на певні місця. Історія зберегла чимало імен таких осадчих, про деяких із них збереглися навіть легендарні дані. Наприклад, відомий Іван Сірко певно ж був одним із осадчих Мерефи коло Харкова і населив біля цього містечка сільце Артемівку. Незрідка осадчі відновлювали покинуті місцини та містечка. Так, після подій 1668 р., коли багато містечок було поруйновано, а мешканці розійшлися, Валки відновлював Григорій Рогозенко (з ним же пов’язані два населених пункти біля Валок — Черемушна та Огульці), Мерефу ж, вочевидь, після тих же подій 1668 р. відновлював Єрофій Миргородський. Ця мінливість у населенні і осадженні стане дуже характерною і складною для розуміння закладання багатьох слобідських міст.
Значно складніше визначити осадчих та їхні ролі у містечках, що динамічно розвивалися, повсякчас приймаючи переселенців. Тут цікавішими будуть ті перші отамани, які очолювали громаду переселенців. У Харкові це були Іван Кривошлик та Тиміш Лаврінов, в Охтирці — така колоритна постать, як Дмитро Ружинський. Треба визнати, що ці отамани та осадчі, живучи у час великих суперечок та конфліктів, погано знаходили спільну мову з воєводами та місцевими російськими чиновниками.
Були ще кілька форм колонізації, що набули свого розвитку вже після основних переселенських потоків. Заволодівши великими земельними маєтностями, місцеві старшини чи російські поміщики засновували там села і навіть укріплені містечка. За приклад тут може правити містечко Водолага, засноване Григорієм Донець-Захаржевським. Узагалі, довкола перших містечок виникали великі «латифундії» з центрами у майбутніх великих населених пунктах (скажімо, Тростянець поблизу Охтирки, маєтність полковника Івана Перехрестова, низка місцин родини сумських старшин та полковників Кондратьєвих: Бобрик, Старе село, Вистороп). Дуже цікавими є поселення з українців, осаджених на прикордонні російськими діячами, зокрема засноване князем Олексієм Черкаським велике село Олексіївка (зараз Білгородська область Російської федерації) чи село Борисівка, засноване наприкінці XVII ст. воєводою Борисом Шереметьєвим.
Досить цікавою є монастирська колонізація, заснування монастирів і виникнення довкола них поселень, але слід визнати, що цей тип колонізації не мав поширення. Ініціатива Святогірського монастиря здійснити осадження нових поселень в середній течії Сіверського Дінця не мала належного успіху. Надалі досить часто монастирі засновували впливові старшини чи осадчі, і довкола них виникали певні поселення.
Основною складністю адміністрування й управління слобід була конфліктність між козацьким правлінням і воєводами чи російськими приказними людьми. Візьмімо для прикладу ситуацію в полкових центрах. В Острогозьку ця конфліктність виявлялася повсякчас і урешті мала наслідком досить пасивну підтримку полковником-осадчим Іваном Дзиковським повстанців — прихильників руху з козацького Дону. Справжня криза спостерігалася в Сумах на початку 60-х рр. XVII ст., коли місцеві мешканці обрали місцевим отаманом чаклуна Федора Христиченка, знехтувавши думкою воєводи та лояльного до Москви отамана Герасима Кондратьєва. В Охтирці, як місті, близькому до Запоріжжя та бунтівливих південних полків, постійно спостерігається конфліктна ситуація, пов’язана із суперечками. Навіть перший полковник Охтирського полку Іван Гладкий покинув Охтирку 1661 р. та подався на Запоріжжя. Перший харківський отаман Іван Кривошлик був одним із учасників заколоту проти воєводи у жовтні 1668 р.