Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості
- Автор: Кэмерон Джулия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176793755
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості». Краткое содержание книги:
«Залишайся вірним собі», — кажуть сторінки, щоразу наголошуючи на цьому «собі». Саме завдяки ранковим сторінкам Міккі, художниця за фахом, вперше усвідомила, що хоче написати комедію. Не дивно, що всі її друзі були письменниками. Виявляється, у неї також був письменницький хист!
Чехов радив: якщо ви хочете займатися творчістю, займіться спочатку своїм життям. Іншими словами, перш ніж перейматися самовираженням, потрібно спочатку подбати про те, щоб було що виражати. Це і є завданням ранкових сторінок. «Особисто я почуваюся так і так… а ще ось так… і так… Може, збоку це дивно виглядає, але я почуваюся саме так».
Процес пошуку себе неминуче складається не лише зі знахідок, але і з утрат. Ми пізнаємо свої межі, і вони відділяють нас від нашого оточення. Звільняючи від зовнішніх впливів своє сприйняття, ми позбуваємося хибних уявлень. А позбавляючись від невизначеності, ми позбавляємося ілюзій. Світ навколо стає яснішим, і ця ясність породжує зміни.
«На цій роботі у мене більше немає простору для розвитку», — говорять нам ранкові сторінки. Спочатку ці слова нас стривожать. З часом вони стануть закликом до дії, а згодом і планом дій.
«Я нещаслива в шлюбі», — кажуть сторінки. А потім запитують: «Може, варто навідатися до сімейного психолога?». І врешті: «А може, мені просто нудно самій з собою?».
Але ранкові сторінки не лише запитують, а й пропонують відповіді. «Мені таки нудно самій з собою. От би почати вчити французьку». Або: «Неподалік від дому я помітила оголошення про набір на курси гончарства. Цікаво було б спробувати».
Помічаючи, що з деякими друзями нам тепер нудно, а деякі ситуації псують нам настрій, ми починаємо відчувати припливи скорботи. От би повернути собі старі ілюзії! Нам хочеться вірити, що втрачена дружба — вірна і справжня. І зовсім не хочеться травмувати себе пошуками нової роботи.
Передчуваючи неминучі зміни, фундамент яких ми заклали власними руками, ми рвемося спочатку бунтувати, а потім заховатися від усіх на світі і ридати гіркими слізьми. «Без труда нема плода», — говорить ненависна народна мудрість. Але ми противимося цій болючій емоційній праці, не звертаючи уваги на те, який плід вона нам може принести.
«Я не хочу більше нічого усвідомлювати! — плачемо ми. — Я хочу…» І завдяки ранковим сторінкам ми з’ясовуємо, що все-таки хочемо змін у собі та ладні заради них працювати. Але визнаємо це не без спалахів гніву. І не без крії, що на санскриті означає «духовне критичне становище або готовність здатися». (Я завжди уявляю крію як духовне захоплення. Це слово схоже за звучанням на слово «крики» — крики душі, яку захоплює вихор змін).
Ми всі знаємо, як виглядають ці крії. Грип з ускладненнями після того, як ви порвали з коханою людиною. Жахливий нежить і бронхіт, який видає те, що ви намагалися встигнути зробити важливу роботу, нехтуючи здоров’ям. Несподіваний напад астми після того, як ви знову витратили купу часу, щоб допомогти своєму брату-алкоголіку… Це також крія.
Завжди важливі, зазвичай психосоматичні, крії — це останній удар, якого завдає нам наша психіка, щоб остаточно примножити наші страждання. «Тепер зрозуміло?» — запитує вас крія.
То як, зрозуміло?
Ви не можете більше жити з коханою людиною, яка з вами так жорстоко поводиться.
Ви не можете продовжувати працювати на роботі, яка вимагає від вас надмірних зусиль.
Ви не можете рятувати брата, який сам не хоче собі допомогти.
У групах психологічної допомоги крії називають підкоренням. Людям радять просто «відпустити те, що наболіло». І вони б відпустили, якби знали, за що насправді тримаються. Після практики з ранковими сторінками і творчими побаченнями можете не сумніватися: ваш внутрішній радіоприймач став значно чутливішим і, ймовірно, йому таки вдасться вловити той сигнал, який ви хочете отримати або надіслати. Сторінки вбирають і накопичують все підозріле. Вони нагадують про маленькі образи, які ми радше б ігнорували, і про серйозні успіхи, масштаб яких ми не до кінця усвідомили. Іншими словами, сторінки повертають нас до реальності: ось як ти почуваєшся, і що ти тепер з цим робитимеш?
І те, що ми з цим робимо, зазвичай виявляється мистецтвом.
Люди часто думають, що основою творчого життя є фантазії. Проте, нехай у це і важче повірити, але творчість насправді базується на реальності — особливій, сфокусованій, тій реальності, яку ми змогли добре обдивитися або детально уявити.