Зоряний лицар

Іноді Мариці й справді хотілося втекти й знову кочувати з місця на місце й кружляти під бубон на гамірних площах. Одного разу, побачивши бродячих артистів, вона пустилася в танок разом з ними, але її швидко осадили: юній герцогині не личить танцювати на потіху простолюдинам.

Що й казати, життя в достатку й розкоші виявилося не таким і солодким. Марика без вагань проміняла б усі багатства на скрип коліс і вечірні посиденьки біля вогнища. Єдине, що втримувало її тут, — це мама Агнеса й Гліб. Але останнім часом Гліб приїжджав надто рідко.

Міркування дівчинки обірвав голос камердинера:

— До вас Його Високість принц.

Марика підскочила й кинулася назустріч Глібові. Дівчинці здавалося, що вони не бачилися вічність.

— Я саме думала про тебе! — вигукнула вона.

— Справді? А у зв’язку з чим? Щось трапилося? — насторожився Гліб, упевнений у тому, що Марика згадала про нього теж через Зоряного лицаря. Але дівчинка заперечила:

— Нічого не трапилося. Навіщо так рідко приходиш?

— Не навіщо, а чому, — виправив її Гліб.

— Ой, яка різниця, як сказати? Що чому, що навіщо. Від цього ти однаково частіше не приїжджаєш, — відмахнулася Марика.

— Не сердься. Просто я дуже заклопотаний. Цілими днями сиджу в бібліотеці. Щоб керувати державою, мені треба багато чого навчитися, — зауважив Гліб.

— Хіба тільки із книжок вчаться? А очі й вуха навіщо? Дивися навколо і вчися. От я тепер теж навчена грамоти. І що? Читаю в книжці: ведмідь — це великий, сильний звір з бурим хутром. А в мене хіба очей немає, щоб ведмедя побачити? Що нового мені можуть сказати про ведмедя якісь значки на аркуші паперу? — презирливо фиркнула Марика.

— Є речі, які не можна побачити очима й доторкнутися руками. Без книг не вивчиш філософії, — сказав Гліб.

— Це що за дивина? — запитала Марика.

— Наука про світобудову, — пояснив Гліб.

— Наче я без науки не знаю, як світ улаштований! Але ж кожен бачить його по-своєму. Цигани — так, а придворні — інакше. Звичайно, тут я ношу чобітки й шовкові сукні, можу їсти досхочу, але ж тутечки немає волі, — мовчання здалося Мариці нестерпним, і вона висловила усе те, що так турбувало її.

— Хіба тобі заборонено робити те, що хочеш? — здивувався Гліб.

— Ви живете не за власним хотінням.

— Власним бажанням, — удруге виправив її Гліб.

— От бачиш, навіть говорити, як хочеться, — і те заборонено. Скрізь дурні правила. З ранку треба митися, хоч я зовсім чиста. Де я могла забруднитися вночі? З ногами на стільці сидіти не можна. Їсти руками теж. А як маринований гриб вилкою підчепити? Він, наче жабеня, так і хоче вискочити й гепнутися на чужий поділ. Краще б я голодувала! Не можу я так більше. Мадам Кістяк, коза облізла, раз у раз на мене скаржиться: «Ах, манери! Ах, етикет!» — Марика передражнила гувернантку. — А в цьому етикеті правил мільйон, і всі ніби навмисно вигадали для того, щоб людям було важче жити.

— Проте усі живуть за цими правилами, й ніхто не скаржиться, — сухо зауважив Гліб.

Його почали дратувати скарги Марики на «тяжке» життя. Її проблеми виїденого яйця не варті порівняно з тим лихом, що спіткало його.

— Добре тобі говорити, — образилася Марика.

— Та вже краще нікуди! — гірко скрикнув хлопчик.

Він прийшов поділитися з нею своїм лихом, сподівався знайти розуміння й підтримку, а Марика, не давши йому й слова мовити, допікає порожніми балачками про те, як їй дошкуляє гувернантка.

Дівчинка не розуміла, чим розсердила Гліба.

— Яка муха тебе вкусила? — запитала вона.

Гліб, відвернувшись, мовчав. Марика тихенько доторкнулася до його руки.

— Навіщо сердишся? Скажи, що тебе гризе?

— Сьогодні вночі до мене приходив Зоряний лицар. Гадаю, йому потрібний чарівний гаманець, — тихо вимовив Гліб.

Марика зойкнула:

— Що ж робитимемо? Адже його вкрали!

У кімнаті запанувало мовчання, від чого звук годинника видавався приголомшливим. Кожний рух ніби стрілки наближував неминучу розв’язку. Марика рвучко обійняла Гліба й сказала:

— Пробач, я така дурна! Бовкаю казна-що.

— Але ж ти не знала, — вже лагідніше заперечив хлопчик. Справді, навіщо він накинувся на неї? Може, тому, що здавали нерви? Гліб знав, лицар неодмінно з’явиться ще раз, і не був готовий до цієї зустрічі.