Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
Але Білоборід брати його відмовився.
— Свого власного меча я кинув Джофрі до ніг і відтоді інших не торкався. Знову прийняти меча я згоден лише з рук моєї королеви.
— Воля ваша. — Дані узяла меча з рук Бурого Бена і простягнула уперед руків’ям. Старий шанобливо прийняв його до рук. — Тепер ставайте на коліно і присягайтеся мені у вірній службі.
Барістан опустився на одне коліно і поклав клинок перед своєю королевою. Дані ледве чула те, що він проказував. «Цей був легкий» — подумала вона. — «Другий буде важчий.»
Коли пан Барістан скінчив, Дані обернулася до Джорага Мормонта.
— Тепер ви, паночку. Кажіть мені правду!
Шия здорованя почервоніла, та Дані не знала, від чого — від гніву чи від сорому.
— Я намагався казати вам правду вже півсотні разів! Я казав, що Арстан — не той, ким здається. Я попереджав, що Цзаро та П’ятові Прею не можна вірити. Я застерігав…
— Ви мене застерігали від усіх, крім себе! — Його зухвалість її розсердила. «Чого це він тут гонорує? Йому б личило на колінах благати мого пробачення!» — Ви казали не вірити нікому, крім Джорага Мормонта… а самі служили на побігеньках у Павука!
— Я нікому не служу на побігеньках. Так, я узяв євнухове золото, вивчив тайнопис та написав декілька листів, але…
— Яке ще «але»?! Ви шпигували за мною і продавали мене ворогові!
— Так, деякий час, — похмуро буркнув Мормонт. — А потім припинив.
— Коли? Коли ви припинили?
— Я написав один звіт з Карфу, але…
— З Карфу?! — Дані сподівалася, що його шпигунська служба скінчилася дещо раніше. — І що ж таке ви писали з Карфу? Що ви тепер мій вірний слуга і що не хочете більше гидитися у їхній змові?
Пан Джораг не смів підняти на неї очі.
— Коли помер хал Дрого, ви благали мене поїхати до Ї-Ті та Нефритового Моря! То було ваше бажання чи Робертове?
— То була спроба вас захистити! — вперто стояв він на своєму. — Уберегти вас якнайдалі від тих підступних гадюк…
— Гадюк?! А хто ж тоді ви, шляхетний лицарю, га? — Всередині в неї буяло щось невимовне. — Ви ж розповіли їм, що я ношу дитину Дрого!
— Халісі…
— Не смійте заперечувати, пане! — різко втрутився пан Барістан. — Я був присутній на тій раді, коли євнух повідомив новину, а Роберт наказав, щоб її милість разом із дитиною скарали на смерть! Новина походила від вас. На раді навіть казали, за віщо ви шпигували — за королівське пробачення та дозвіл повернутися додому.
— Брехня! — Пан Джораг потемнів обличчям. — Я б ніколи… Даянерис, адже це я зупинив вас, не дав випити отруйного вина!
— О так. А відки ви дізналися, що вино було отруйне?
— Я… лише плекав підозри… караван тоді привіз листа від Вариса, той попереджав, що така спроба станеться. Він хотів, аби я спостерігав за вами, але не чіпав.
Мормонт упав на коліна.
— Якби не повідомив я, то повідомив би хтось інший! Ви ж самі знаєте!
— Я знаю лиш те, що ви мене зрадили. — Дані торкнулася живота, в якому загинув її син Раего. — Я знаю, що отруйник намагався вбити мого сина з-за вас. Ось що я знаю напевне!
— Ні… ні! — Він заперечливо затрусив головою. — Я ж ніколи не хотів… пробачте мені! Ви мусите мені пробачити!
— Мушу?! — Запізно. «Він мав би почати з благання його пробачити. А він вимагає.»
Дані вже не могла подарувати йому ту милість, яку спершу хотіла. Винаря вона тягла за власною кобилою доти, доки од нього нічого не лишилося. Невже людина, яка привела отруйника до неї, заслуговує на менше? «Та це ж Джораг, мій лютий ведмідь, правиця, що ніколи не тремтіла, захищаючи мене. Без нього я б давно загинула, проте…»
— Я не можу пробачити вас, — мовила Дані. — Не можу.
— Але ви пробачили старого!
— Він лише збрехав про своє ім’я. А ви продавали мої таємниці людям, що вбили мого батька і вкрали престол мого брата.
— Я захищав вас. Я бився за вас. Убивав за вас!
«Цілував мене» — подумала вона, — «і зрадив мене».
— Я проліз до міста трубами з лайном, наче помийний щур. Заради вас!
«Якби ти там загинув, то була б краща доля» — подумала Дані, але нічого не сказала. Бо казати було нічого.
— Даянерис, — мовив він, — я кохав вас щирою любов’ю.
«Ось і здійснилося. Три зради спізнаєш ти… одну заради крові, одну заради золота, одну заради любові.»
— Люди кажуть: боги ніщо не роблять без мети. Ви не загинули у битві, то може, боги ще чекають від вас якогось хісна. Та я — вже ні. Я не хочу бачити вас коло себе. Вас вигнано, пане лицарю. Повертайтеся до своїх господарів у Король-Березі та забирайте своє пробачення, якщо зможете. Або до Астапору. Напевне ж цареві-різникові такі хвацькі лицарі стануть у пригоді.