Втеча майстра Пінзеля
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-009-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Втеча майстра Пінзеля». Краткое содержание книги:
Роман, написаний відомим письменником Володимиром Єшкілєвим, є однією з версій останніх місяців життя Пінзеля. Проте він сподобається не лише прихильникам письменника і поціновувачам майстерності Пінзеля. Роман сповнений містичними подіями й релігійними настроями. Та це й не дивно, адже сюжет розгортається на Західній Україні середини XVIII століття, коли чаклунство не було дивиною. А людину, наділену талантом, сприймали як слугу диявола.
* * *
Серед найвидатніших європейських митців XVIII століття немає скульптора більш загадкового, ніж Іоанн Георг Пінзель. Тільки в останні десятиліття, завдяки зусиллям шанувальників його творчості, спадщина Пінзеля починає відкриватися. Та все ж стоїмо перед загадкою: чому Пінзель двісті років був забутим, як це сталось і з тепер широковідомим Антоніо Вівальді? Справжній же глядач і поціновувач творчості майстра починає з'являтись лише зараз, на початку XXI століття. А дослідники тільки-тільки розпочинають шлях до його постаті й загадкової творчості. Ця книжка, написана відомим письменником Володимиром Єшкілєвим, є однією з версій останніх місяців життя Пінзеля.
«Метатрон, це Метатрон!» — зашепотіли перелякані гості. Юні подружки пана Ондзера заплакали. Жінка Бальманського знепритомніла, сестра Ланського впала на коліна, шепочучи молитви. Раптом Стася дико заверещала. В її руці блиснуло тонке лезо, вона кинулася в бік Карбонадо. Маг цієї миті продемонстрував неймовірну спритність. Він стрибнув назустріч Стасі і перехопив її руку, озброєну ножем. Дівчина скрикнула, ніж випав з руки, що безсило повисла. Слуги Яблоновської підхопили молоду Тичковську під пахви і винесли геть.
Паскуалес показав жестом схрещених рук, що припиняє подальше здійснення ритуалу. Пінзель, шокований вчинком Стасі, так і не зрозумів, куди потім зник маг. Перестрашені і збуджені гості мовчки вийшли з темряви до розкішно освітленої Дзеркальної зали, де на них вже чекали щедро накриті столи. Скульптор наблизився до кавалера і спитав:
— Анцо, Ви мені поясните, що то було?
— Не зараз, Яне, не зараз, — відповів кавалер, дістаючися столу. Не чекаючи служки, він налив собі чималу чарку горілки й випив її одним духом. Пан Бальманський зробив так само.
— Ця прикра пригода, — голосно промовила господиня дому, — не завадить нашому святові. Стася останні дні була сама не своя. Бідолашне дитя! Зараз їй зроблять кровопускання, а завтра до неї закличемо лікаря Венгеля.
— Jezu! Він зламав панні руку! — вигукнув Комаровський.
— Вона була тієї миті небезпечною, — з притиском мовила Яблоновська. — Навіжені можуть наробити багато лиха. Маємо щодо цього біблійні свідчення про біснуватих. А в Галичі минулого року навіжена холопка зарізала двох своїх дітей і завдала шкоди війтові.
— То, перепрошую ясновельможну, невдалий і образливий для панни Анастасії приклад! — невгавав Комаровський. — Панна Анастасія є шляхтянкою з доброго роду. Її батько і брат Вашого покійного чоловіка, пан Казимир Тичковський, віддав життя за свободу Речі Посполитої. А той чаклун — якийсь зайда, певно, юдей. Він не мав жодного права піднімати руку на шляхтянку, тим більше її калічити!
— О, прошу пана, він перш за все є великим магом, — зауважив Сіромський.
— Могутнім магом, — підтримала чоловіка Сіромська.
— Так-так, — промимрила Ланська.
— Прошу шановне панство до столу, — сказала лібертенка, відвертаючись від Комаровського.
— Ми з Марисею ідемо звідси, прошу панство вибачити! — сказав Комаровський. — Я аж ніяк не можу толерувати такої наруги над вольностями й гідністю шляхетства.
Він підхопив під лікоть свою коханку, ледь відкланявся товариству і покинув залу. Надворі вже була суцільна темрява. Навколо палацу слуги запалили смолоскипи.
[Подільське воєводство, м. Бучач, каплиця Святих Дів Мироносиць у притулку каноніка Дамазія, пізній вечір 15 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]
Така сама вогка серпнева темрява панувала в каплиці, де дівиця Теодорина Мантшиковська мала бесіду з побожним і вченим отцем Мартиновичем.
— Я прийшла сюди не тільки для того, щоб послухати Вас, отче, — повідомила Мартиновичеві стара діва, — але й для того, в першу чергу для того, щоб попередити Вас про небезпеку. Адже мені відомо, що Ви захоплені творивами цього скульптора й відвідуєте нечестиві синкліти[55] зарозумілої дружини.
— Ви, вельможна панно, отак просто звинувачуєте не якогось там скульптора-партача[56], але найвидатнішого майстра…
— Так ви вважаєте, отче? Нехай. Але навіть найбільший мистецький талант не може виправдати тих злочинів і блюзнірств, що обтяжують душу Пінзеля. Я маю листа від надійної людини зі Львова, котра повідомляє про минуле того, хто називає себе Пінзелем.
— Хто ж ця «надійна людина»?
— Це довірена особа Його високопреосвященства кардинала Де Спетті дель Сорджіо. Цю важливу особу знають як брата Станісласа, хоча він тепер вже не є чинним монахом.
— Не знаю такого. Де Спетті, до речі, як пише мені з Риму один з моїх учнів, тепер виїхав з Італії нунцієм[57]. Вже й не згадаю, до якої країни. Кудись до Америки.
— А брат Станіслас, отче, про Вас знає і високої думки про Вашу вченість. Він доручив мені попередити Вас від імені Римської Церкви.
— Від імені Церкви, вельможна панно, тепер іноді виступають сумнівні люди та різні неканонічні згромадження. Про це мені прикро говорити. Але це правда. До прикладу, в Бучачі діє такий собі добродій Анцо Фіаделлі, котрий називає себе Мальтійським кавалером, хоча давно вже втратив зв'язок зі своїм Орденом і всі права на його представництво. А чи має Ваш так званий «брат» Станіслас законні повноваження офіційно діяти від імені високої церковної влади? Якими рекомендаціями, патентами чи ліцензіями підтверджено такі його преференції? Я можу їх подивитися?
55
Ради.
56
Самодіяльні ремісники і митці, які не є членами цеху. Пінзель був визнаним і чинним цеховим майстром.
57
Посол Римського Папи в певній країні.