Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

Я не став випробовувати можливостей його полілінґвізму й чимдуж подався до виходу. Все ще перебуваючи під враженням побаченого й почутого, в якомусь напівгіпнотично-напівсомнамбулічному чи, може, навіть псевдолетаргічному стані я рухався знайомими коридорами, звертав у переходи, минав галереї й нарешті почав спускатися сходами, тими самими, що вели до приймального покою. Якби не збентеження, я безперечно помітив би вишкрябане на одній із стін недбале графіті ROCK IS DEAD. Однак мені було не до цього. Сяк-так оговтавшись, я перетнув передпокій, штовхнув масивні, з важелями противаг двері й опинився на подвір'ї. Там сів на лавку і, мружачись від яскравого денного світла, закурив. Думки попереплутувалися в голові, немов бланки розгромленої картотеки, і я лише згодом, коли сигарета догоріла до самісінького фільтра, згадав, що все ще тримаю в руках конверт.

Не певен був, чи перлюстрація ще не втратила актуальності — забава нібито скінчилася. Терапія трахнута, йома-йо. Краще б уже й справді електрошок. Шкода, що нині він суттєво стратив на популярності. Фармацевтична мода ще примхливіша за інші. МТ v-шні гіти, пророки ART-бізнесу та гуру PRET-A-PORTERчи HAUTE COUTURE— ті хоч залишають по собі нетривкі сліди, часами проникаючи в цитати, секвенси, рімейки, ремікси, ремарки; а хто сьогодні пам'ятає, скажімо, нюхання ефіру від нежитю, морфій як снодійне чи кокаїн від коклюшу й нудьги? Хто рекомендує кровопускання як засіб проти гіпертонії? Хто п'є барбітурати від простати? Хто наважиться сьогодні призначити тетрациклін від геморою чи кодеїн від гикавки? Та навіть аспірин вже радять заміняти пивом. Сила-силенна патентовано-панацейних ліків згодом потрапляє під жорстоке вето, кримінальні обмеження і всенародну обструкцію, а більшість просто стирається з меморіальних матриць — не віднайти їх ні в енциклопедіях, ні в спецдовідниках, ні в посмертних спогадах самогубців.

Однак я знову захопився. До діла! Треба ж довести до кінця цю ідіотську (в буквальному сенсі) гру. Отож я не без трепету роздер конверт (той самий, ясна річ, якому вчора не знайшлося пари).

Мушу визнати, що трепет мій виявився небезпідставним і сміховиним водночас. Мій жереб розчарував як своєю лаконічністю й фальшивою багатозначністю, так і певною тавтологічністю. Майже те саме я нещодавно чув від Марка. На звороті рекламної поштівки (яка зображала фасад нашого санаторію саме так, як він і виглядав зараз — освітлений привітним сонцем, з контрастними тінями й запущеним смарагдовим плющем на стінах) було написано недбалим лікарським почерком: «Устань і йди». Це означало, враг мене бери, не що інше, як встати і піти! Піднятися з лавки і пердолити звідси к бісовій матері. Мало не біблійне одкровення, блядь! Мало не знак небесний! Доведеться підкоритися. Чим я кращий за інших, га? Ото ж бо й воно, хлопче, то ж бо й воно. Устань і йди.