Червона трава
- Автор: Виан Борис
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №4
- Переводчик: Владислав Борсук
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Червона трава». Краткое содержание книги:
Віан витворює свій власний образ дійсності, що спирається не так на реальний досвід, як на певний «культурний код». Його химерна, пародійно-гротескова проза вводить читача в особливий фантастичний світ, який, проте, щонайтісніше співвідноситься з навколишньою дійсністю, а його умовні, маріонеткові персонажі відзначаються разючою людською вірогідністю своїх перечувань. Можливо, не кожному читачеві заімпонує така вигадлива письменницька манера, однак познайомитися з цим своєрідним явищем літератури, безперечно, має бути цікаво.
Їх важко було не помітити, але в Квадраті, крім зловісної машини, націленої в порожнє небо, не було нікого.
З решток допитливості вони пройшли повз неї. Колодязь, який поглинув усі спогади, зяяв похмурою дірою і, нахилившись, жінки побачили, як майже на очах він почав наповнюватися темною рідиною. На металі стояків уже з’явились небувало глибокі сліди корозії. Скрізь у тих місцях, де Вольф і Лазулі очистили майданчик, щоб поставити свої пристрої, тепер пробивалася червона трава.
— Це довго не простоїть, — мовила Грайвесна.
— Не простоїть, — погодилася Ліль. — Ще одна його невдача.
— А може, він досяг чого хотів? — сказала Грайвесна, думаючи про своє.
— Може… — неуважно відповіла Ліль. — Ходім звідси…
І вони пішли своєю дорогою.
— Одразу ж, як будемо на місці, підемо до театру, — сказала Ліль. — Кілька місяців ніде не була.
— От добре! — вигукнула Грайвесна. — Мені теж так хочеться в театр! А тоді напитаємо собі гарненьке помешкання.
— Господи, хіба можна так довго жити з чоловіками! — вихопилось у Ліль.
— Справжнє божевілля, — згодилася Грайвесна.
Вони вийшли за мури Квадрата й поцокали дорогою своїми маленькими підборчиками. Розлогий чотирикутник лишився безлюдним, під небесними зливами в ньому тихо дотлівала велика сталева машина.
А за кілька кроків на схід лицем до сонця лежало Вольфове тіло, голе й майже неушкоджене. Голова неприродно лежала майже на плечі, мов не належала до тулуба.
І хоч би щось лишилось у його широко розплющених очах. Очі були порожні.